Рудольф Вагнер у 1940 році працював асистентом Інституту Східної Європи Берлінського університету ім. Гумбольдта. Одного дня він отримав від офіційної установи лист, згідно з яким повинен був з’явитися у таборі Штансдорф біля Берліна для участі у переселенні буковинських німців – його призначили начальником штабу переселенської комісії для Північної Буковини. Начальником переселенської комісії був оберштурмбаннфюрер СС Ервін Мюллєр, його заступником – фізик, доктор Герберт Маєр.
Відправним пунктом переселенської акції став пакт Молотова-Ріббентропа, який завдяки таємному додатковому протоколу створив передумови для реалізації планів Гітлера та Сталіна зі створення нового життєвого простору. Наслідком таємних переговорів між двома державами стала низка міждержавних угод про переселення осіб німецької національності з території СРСР до Німеччини.
На середину листопада 1940 року з території Північної Буковини було евакуйовано 44577 осіб. Незважаючи на ретельну перевірку з радянського боку, восени 1940 року разом з німцями буковинський край покинули чимало представників місцевої, переважно української інтелігенції.
Місцем засідань став готель "Чорний орел"
За спогадами Рудольфа Вагнера, одразу після прибуття до Чернівців усіх членів німецької переселенської комісії розселили у заздалегідь підготовлених квартирах. Штаб розмістили у пансіоні "Сіті", який належав буковинському німцеві, відставному полковнику Фіала (нинішнє приміщення стоматполіклініки на
вул. Університетській). У цьому ж приміщенні були робочі кабінети. Вже з наступного комісія почала роботу, оскільки переселення планували завершити протягом трьох місяців. Під час роботи постійно підтримували контакт з радянським штабом з переселення, який був у приміщенні готелю "Чорний Орел" на площі Ринок.
"Начальником радянського штабу з переселення був капітан НКВС Москаленко, а його за-
ступником – майор Кіріченко, – згадує Рудольф Вагнер. – Спочатку ми не розуміли, чому майор є заступником капітана, але пізніше все стало ясно.
Крім цього, Москаленко був освіченим та приємним партнером у переговорах, а Кіріченка видавали вже його риси обличчя як нетолерантного більшовика, який найкраще б нас усіх арештував. Решта персоналу складалася з радянських євреїв. Головна перекладачка зокрема час від часу
звертала мою увагу на те, що ми маємо у СРСР справу не із росіянами і українцями, а з радянським народом. Я взяв це застереження до уваги, але запитав мого попутника, якої він національності. Його відповідь була: циган. Але він не виглядав як циган, швидше як єврей…"
Рудольф Вагнер згадує, що у Чернівцях були агенти совітів, які шпигували на користь НКВС проти українських та румунських націоналістів.
"Так, зокрема, мій знайомий редактор української газети "Час" Когут був змушений ночувати в різних місцях, бо його, як голку, розшукувало НКВС. Це стосувалося і доктора Омельського. Оскільки німецька переселенська комісія була змушена переселити також і пацієнтів психіатричної клініки д-ра Кобилянського, нам вдалося заховати у нього обох українських діячів. Когут, як мені повідомили в УВУ у Мюнхені, був доставлений до Кракова, його розстріляли радянські війська у 1945 році. Омельському ж вдалося ще до того емігрувати до Канади.
Документи підробляли на вулиці Руській
Таких випадків було багато, але переважно німецькомовні українці та румуни рятувалися завдяки підпільному центрові із підробки документів, який містився на вулиці Руській. Іншою проблемою було переселення євреїв та напівєвреїв, яких в жодному разі не дозволялося переселяти. Це призводило до трагічних випадків, як із членом спортивного товариства "Ян" Рудольфом Шмегнером, який був напівєвреєм, проте дуже активним діячем німецької громади. Дружина та діти Шмегнера мали право на переселення, а він – ні. Це призвело до того, що його сім’ю переселили до Німеччини, а він залишився у Чернівцях. Щодня він стояв під моїми вікнами на вулиці Університетській, оскільки в студентські роки ми з ним мешкали в одній квартирі. Що я мав робити?
Я був прив’язаний до угоди про переселення! Останнього дня переселення я вийшов до нього і сказав: "Так багато людей скористалися послугами фальшувального центру, а ти й далі стоїш тут!" У наступному потязі до Німеччини він вже сидів поряд з іншими".
Після повернення до Німеччини Рудольфа Вагнера призвали до вермахту. Під час війни взимку 1941-1942 років він потрапив на фронт під Орлом, де був поранений. Закінчив війну він на Західному фронті в англійському полоні.
Доля ж його колег із німецької та радянської переселенських комісій склалася трагічно. Як пізніше він дізнався із канадської преси, Москаленко був убитий УПА в Івано-Франківську, а Ервін Мюллєр застрелився у 1944 році в румунському полоні, коли стало відомо про передачу полонених радянським органам.

Література: С. Осачук, В. Заполовський, В. Холодницький "Додому в Райх!" Переселення німців з Північної Буковини 1940 року (Матеріали, свідчення, документи), Чернівці, Золоті литаври, 2004.