Перший чернівецький чемпіон світу з легкої атлетики Сергій Яненко в день свого 50-річчя отримав подарунок – відкриті іменні змагання з бігу, в яких індивідувальні та командні нагороди в двох юнацьких вікових групах розігрували школярі з Чернівців та Кіцманщини.
– Це для мене дуже приємний сюрприз, – зізнався Сергій Яненко. – Друзі запросили на стадіон, давши зрозуміти, що хочуть мене тут привітати з ювілеєм. Але як саме це відбуватиметься, я не знав. Сподобалося. Як кажуть, апетит приходить під час їжі – тепер я мрію про аналогічні змагання з марафонського бігу, і сам хотів би подолати дистанцію 42 км 195 м.
– Але ж ваша найбільш "коронна" дистанція – 100 км…
– У мене вже вага не так далеко від цієї цифри, тому цю дистанцію я тепер волів би долати лише на транспорті (сміється – авт.).
– 13 вересня 1997 року ви сенсаційно перемогли на Чемпіонаті світу з бігу на 100 км. Як часто згадуєте цю подію?
– Таке забути, звісно, неможливо! Добре пам’ятаю всі деталі тієї перемоги. І як добиралися до Вінсхоттена, практично дві доби сидячи в автомобілі. І як на четвертому десятку кілометрів пішов у відрив, і з яким неприхованим подивом зустрічали мене на фініші. Позитивних емоцій було море! Пригадую, як місцеві журналісти допитувалися, який у мене до цього був кращий результат на 100-кілометрівці. Коли я сказав, що це моя перша 100-кілометрівка, вони думали, що неправильно щось зрозуміли, і ще декілька разів здивовано перепитували.
– За такі довгі дистанції і гонорари мали би бути "довгими"?
– У той час преміальні, на жаль, ще не були такими поважними, як тепер. На Чемпіонаті світу вони були взагалі, можна сказати, символічними. Тих гонорарів мені ледве вистачило, аби розрахуватися за комунальні борги, які накопичилися, та пригостити друзів, кількість яких після перемоги різко зросла (сміється – авт.). Один столичний менеджер пообіцяв мені майже "золоті гори". Я довірився, а він, намагаючись "продати" якнайдорожче мою участь у змаганнях, "побив горшки" з багатьма організаторами, і в підсумку я не отримав майже жодних матеріальних дивідендів за чемпіонський титул. Через рік світ отримав нового чемпіона, а я залишився наодинці зі своїми побутовими і матеріальними проблемами.
– Унікальним є не лише те, що чемпіоном світу ви стали приблизно за два місяці до 40-річного віку, а й маючи, здавалося, несумісний з такими досягненнями діагноз – вроджена вада серця…
– Через цей діагноз у дитинстві лікарі готували моїх рідних до найгіршого. Але я зайнявся бігом і, слава Богу, провів більшість часу на спортивних аренах, а не в лікарнях. Якось вже у зрілому віці один лікар, дізнавшись, що я з таким діагнозом так бігаю, сказав: "Лише не зупиняйся – тобі треба бігати все життя".
– Перед ювілеєм ви знову повернулися у спорт – як тренер. Це поклик серця?
– Мене два роки переконували повертатися в спорт, від якого я встиг трішки відійти. Я довго обмірковував всі "за" і "проти". Тепер я – тренер обласної школи вищої спортивної майстерності. І підтримую друзів, які побажали, аби мої учні перевершили мої досягнення. Хоча й розумію, що це дуже складно реалізувати. Але, як кажуть, поганий той солдат…

ЗМАГАННЯ З БІГУ НА ЧЕСТЬ ЧЕМПІОНА СВІТУ СЕРГІЯ ЯНЕНКА. Дівчата. 1993 р. н. і молодші. 1. Любов Кирилова (школа-інтернат №2) – 3 хв. 50 сек. 2. Марина Царик (Шипинці Кіцманського району) – 3.54. 3. Інна Чеботару (ЗОШ №20) – 3.56. 1991-92 рр. н. 1. Катерина Гордєєва (ЗОШ №20) – 4.06. 2. Галина Коротиненко (інтернат №2) – 4.08. 3. Леся Іліщук (ЗОШ №20) – 4.12.
Юнаки. 1993 р. н. і молодші. Влад Юрій (інтернат №2) – 3.37. 2. Сергій Тихонов (інтернат №2) – 3.37. 3. Євген Пантелюк (ЗОШ №20) – 3.40. 1991-92 рр.н. 1. Едгар Дубік (інтернат №2) – 3.00. 2. Яків Дацін (інтернат №2) – 3.11. 3. Іван Гнідан (ДЮСШ №4, Садгора) – 3.16.
КОМАНДНИЙ ЗАЛІК. 1. Школа-інтернат №2 (Чернівці). 2. ЗОШ №20 (Чернівці). 3. ЗОШ с. Шипинці (Кіцманський район).