Екзотичне весілля у колоритному етнічному буковинському стилі відбулося 23 вересня на березі Пруту. Наречений – чернівчанин Андрій Тютюнник, музикант місцевого гурту "Олово", – майбутню дружину – чарівну мулатку Саламату Едвардз – знайшов аж в Англії, у містечку Бормус на березі Атлантичного океану. Молодята орендували приміщення на міському пляжі і дві ночі святкували весілля у колі численних друзів та родичів.Наречений розважав гостей грою на барабанах
Весілля Андрія та Сали не було подібним на жодне з традиційних. До РАЦСу молодята прийшли без зайвих пишностей. Андрій – у коричневому вельветому піджаку та квітчастій сорочці, а Саламату – у ніжній бежевій весільній сукні з букетом різнокольорових польових квітів.
– Для мене було дуже дивно побачити, що за день відбувається аж чотири весілля, – ділиться враженнями від відвідин РАЦСу Саламату Едвардз. – Я трохи нервувала перед розписом. Але потім, коли випила шампанського, мені стало краще.
Увечері після двогодинної вечері з рідними у ресторані молоді вирушили на Прут. Там їх уже чекали друзі, які підготували святковий стіл та безліч подарунків. Перша суботня ніч гулянь аж до ранку та наступний вечір у неділю обійшлися молодому недорого (за його словами, вартість оренди – секрет – ред.). Одну зі стін кафе на пляжі друзі Андрія прикрасили гуцульськими килимами, а через усю залу нанизали різнокольорові кульки із надписом англійською "Я тебе люблю".
Весілля було оригінальним ще й тим, що друзі Андрія, а тепер вже й Саламату, учасники відомих чернівецьких гуртів "Гуцул Каліпсо", "Олово", "Гала реггі бенд" та "Брильянтові зелені" грали для молодят та гостей "вживу" і без жодних гонорарів. Сам Андрій розважав гостей грою на барабанах. А учасники "Гала реггі бенд" влаштували ще й файер-шоу.
– Я дуже рада, що моє весілля відбулося саме так, – каже Саламату. – Я почувалася принцесою!
"Заробимо грошей, щоби купити будиночок у Карпатах"
– Якщо Саламату – то весілля, а якщо весілля – то тільки на березі священної ріки Прут! Чому Прут? Розповім. Коли мене люди запитують: "Андрію, яка у тебе освіта?" – я відповідаю: "Найвища". Вони гадають, що я юрист або дипломат. Я відповідаю: "Ні, ще вища". "Що ж це за освіта така?" – запитують вони. А я кажу, що у мене освіта безпосередньо від Бога, – розповідає Андрій. – А отримав я цю освіту на своїй священній річці Прут. З дев’яти років. У той час, коли мої друзі гралися іграшками, я з вудочкою сам на річці дихав свіжим повітрям, заходив у воду і розумів, що це найбійльша моя розвага. Тоді я думав, які гарні дерева довкола, як гарно вода тече – яка в неї музика!
На весіллі були присутні майже сто п’ятдесят осіб.
Згодом молодята планують обвінчатися у православній церкві у Венеції. Житимуть вони в Англії, але через п’ять років планують повернутися в Україну.
– Спочатку ми заробимо грошей, щоби купити будиночок у Карпатах, – ділиться Андрій.– Будемо вести господарство та жити духовним життям.
– Я дуже рада, що знайшла родину в Україні, – каже Саламату. – Ми будемо навідуватися до Чернівців на свята та канікули.
Познайомилися
у потязі, коли Сала їхала у Карпати
– Півроку тому Саламату приїхала в Україну у відпуску. Я їхав з Києва додому, – розповідає Андрій. – На київському залізничному вокзалі я побачив дівчинку, яка волочила за собою величезні валізи. Вона підійшла до мене і каже: "Do you speak English?". Я їй: "Так, трішечки". Вона питає: "Можеш допомогти мені донести до вагона валізи?". Я кажу: "Так, звичайно". Тоді я ще не знав, що вона теж їде до Чернівців. На пероні я подивився в її очі і подумав: "О-о-о, яка дівчина!" Тоді у мене одразу затремтіло серце. Узяв її валізи, повантажив, виявилося, що ми їдемо в одному потязі, лише у різних вагонах. Я запитую її: "Куди ти їдеш?". Вона каже: "Ось я погуляла Києвом і почула про ваші гори Карпати та про Буковину. Їду дивитися, що там і як". Я сказав їй ламаною англійською, що живу у Чернівцях, і запропонував показати місто. Вона прийшла до мене у вагон. Нам було про що поговорити, вона мені розповідала про Англію, як там люди живуть і що вона побачила в Україні. Усю ніч розмовляли. У Чернівцях ми провели лише один тиждень разом, адже у Сали закінчувалася відпустка. Це було у квітні. Я думав так: "Я зустрів свою кохану, тому треба обов’язково показати усю красу нашого краю". Кажу їй: "Сала, поїхали на Драгобрат! Я впевнений, що це одне з найкращих місць на Земній кулі!". Сала ніколи в житті не бачила снігу, бо там, де вона живе, в Англії, сніг не випадає. На деревах уже розпустилися бруньки, люди граблями поралися на городах, а ми потроху підіймалися дедалі вище й вище. Внизу було сонце, а ми, коли піднялися, побачили поля, вкриті снігом! Я вчив Салу кататися на лижах. Їй це погано вдавалося. Знайшов їй інструктора. Зрештою моя дружина так і не навчилася кататися на лижах, але ми спостерігали такі краєвиди, такі заходи сонця і такі світанки! Вона це все випробувала на собі і відчула душею. Потім Сала поїхала додому, бо у неї уже був квиток та закінчилися гроші. Казала, що заробляє небагато, але виділила трохи грошей на поїздку в Україну, бо дуже хотіла побачити нашу країну і ознайомитися з нею, особливо після помаранчевої революції.
Андрій запропонував Салі одружитися по телефону. Сказав: "Приїжджай до мене, і якщо ти не проти, будеш моєю дружиною, а я твоїм чоловіком". Вона відповіла, що усе життя шукала такого чоловіка і впевнена, що це її доля.
На початку жовтня Сала повертається на батьківщину. До цього часу молодята хочуть встигнути відпочити в горах. Найвірогідніше, що медовий місяць проведуть на Сокільському хребті у Карпатах.
