Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Послуги | Досьє | Досьє - відомі люди Чернівців Афіша | Пропозиція тижня | Юрист-онлайн | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Нинішнього року виповнюється 30 років із дня страшної авіакатастрофи літака, який вилетів за маршрутом "Чернівці – Київ" 17 грудня 1976 року. На борту красеня АН-24 було 49 осіб – пасажири і члени екіпажу.
Не долетівши якихось півкілометра до Києва, літак почав падати, вдарився об залізничний насип і розколовся навпіл. Пролунав вибух. Вижили у цьому пеклі шестеро пасажирів та стюардеса.
Чернівчани ж про трагедію так і не дізналися – ні зі шпальт газет, ні з екранів телевізорів. Марно розпитувати про неї і в чернівецькому аеропорту – переважної більшості працівників, яких на ранок після трагедії "трясли" КДБ і слідчі органи, вже немає. Щоправда, одного свідка таки вдалося розшукати. І не просто свідка – начальник відділу кадрів ВАТ "Авіакомпанія "Буковина" Іван Панчук й досі зберігає як найбільшу реліквію вдома у рамочці свій квиток на той злощасний рейс. Врятував його від смерті товариш – за декілька хвилин до відльоту літака він ледь не силоміць "витягнув" Івана Павловича з літака.
Товариш "витягнув"
із літака перед самим зльотом
– Мені тоді було 27 років, – пригадує Іван Панчук. – Працював авіатехніком у Чернівцях. За комуністичних часів було прийнято молодим спеціалістам давати відпустку взимку. Ось я й зібрався у грудні полетіти до себе на батьківщину.
Квиток був безкоштовним, але ось біда – протягом п’яти днів стояв туман. Довелося сидіти у гуртожитку. Нарешті 17 грудня 1976 року беру квиток, спаковую свій портфель холостяка (електробритва "Москва-3", тапочки, спортивний костюм) й займаю місце у салоні. До зльоту залишається зовсім небагато, коли до салону вбігає мій друг Юрій Миронов, який також був у відпустці. "Завтра полетиш! Шість рейсів на день – встигнеш! Як це з другом не випити?!" – вичитує він мене і ледь не силоміць витягує із салону. Отож йдемо в гуртожиток, влаштовуємо вечірку. Та ще й пізно ввечері після вживання "серйозної" кількості спиртного йдемо грати у футбол. Ще й сваримося з Юрою... Нарешті повертаємося, лягаємо спати...
Доки Іван Павлович солодко спав у гуртожитку, зателефонував диспетчер з локатора: "Хто полетів? Іван Панчук? Ну все, чекайте хлопці... Розбився літак!"
– Коли я вранці прокинувся у гарному настрої ("Додому ж лечу!"), але з головним болем, – пригадує Іван Павлович, – чергова по гуртожитку сказала: "Літак, на якому ти мав відлетіти, розбився під Києвом!"... Вранці підняли усе керівництво. Такий галас зняли в аеропорту: техніків, які обслуговували літак, підняли вже уночі. Викликали увесь персонал, намагалися підловити на якійсь неточності чи розбіжності у показаннях. Щоправда, в аеропорту подію намагалися не обговорювати.
Я ж вранці сів на літак і таки полетів до Києва, де на мене чекав друг, який працював у столичному тренувальному загоні авіаторів. Пригадую, яким дивним поглядом мене проводжали наші працівниці до літака – то була суміш захоплення тим, яка ж у мене все-таки щаслива доля. Вони вважали, що людина, яка дивом вціліла, нізащо не повинна сісти наступного дня в літак. Я ж не боявся нічого.
У Києві я вже дізнався більше подробиць про трагедію. А якби хто бачив обличчя мого друга, який був упевнений, що я загинув, бо я йому повідомив час вильоту. Він прибіг до місця трагедії, але його не пропустили, місце оточили працівники КДБ. Він розповідав, що бачив величезний стовп вогню, а вибух мав таку силу, що чути було на весь Київ. І тут раптом наступного дня я заходжу до нього додому із пляшкою, усміхнений...
Чернівчанин загинув, а його п’ятирічна донька врятувалася
– Літак розбився під самим Києвом – у Жулянах. Усього 500 метрів не долетів.
Він врізався у залізничний насип і від удару розколовся на дві частини. Його хвостова частина залишилася за насипом – там було шестеро пасажирів і стюардеса, – продовжує розповідь Іван Панчук. – Саме їм вдалося врятуватися. Щоправда, не всім. Один із пасажирів, який летів зі своєю п’ятирічною донькою, Василь з Веренчанки, у шоковому стані побіг рятувати людей, які залишилися в основній частині літака. Частина їх були ще живі і страшенно кричали. Але ілюмінатори були закритими. Люди розгубилися і не встигли врятуватися. В основній частині літака сталася детонація під дією високої температури, і він вибухнув. Так Василь і загинув. А ось його п’ятирічна донька залишилася живою. Я часто зустрічаю його дружину нині у місті. Врятована донька зараз живе у Москві. Якось вона приїхала, я побачив її з мамою і вирішив заговорити про те, що трапилося. Їй вже 35 років, але вона досі категорично відмовляється навіть згадувати про той день. Такий шок перенесла дитина.
Ширилися чутки, що стюардеса врятувала дівчинку, викинувши її з розколотого літака. Швидше за все, пов’язані вони з тим, що стюардеса від того шоку скинула дитину з висоти, щоби врятувати. Дівчинка ще й ногу зламала.
Весь екіпаж, окрім стюардеси, загинув (командир, другий пілот, бортмеханік, штурман). Це був київський екіпаж. Чув, що стюардеса після трагедії перевелася працювати у наземну службу й після того у повітря ніколи не піднімалася.
Літак повинен був приземлитися о 21.45...
– Щиро кажучи, у мене спочатку не було якогось відчуття, що я перебував за крок від смерті. Вже коли приїхав до мами і вона розповіла про те, що усі ці дні мала якусь тривогу на серці, то поступово почав розуміти.
Відтоді у мене традиція – цього дня я завжди добряче випивав. Аж доти, доки мене шість років тому не хапнув інфаркт. До речі, ще після інфаркту я літав у складі екіпажу.
На звороті квитка я написав "17 грудня – це мій день народження". Розповів про цей випадок одразу й дружині. Тому вона ніколи не дивувалася, що 17 грудня щороку я приходив, що називається, "на бровах".
Ця подія змінила усе моє життя. Можливо, не одразу, а через роки я став ближчим до Бога.
"Дідуся, який врятувався, довго "трясло" КДБ"
– Чиї ж "зірочки і шапки" полетіли тоді?
– Мені відомо, що було з’ясовано, що катастрофа сталася через помилку диспетчера. Наш командир залишився. Щодо столичного керівництва – не знаю.
Авіакатастрофа 1976 року, за словами Івана Павловича, була не єдиною. Природно, що про інші, як і про цю, повідомляти громадськість не поспішали.
– За декілька місяців до цієї трагедії, 29 липня 1976 року, розбився літак, який летів за курсом "Івано-Франківськ – Снятин – Чернівці". Видимість була "мільйон на мільйон". Чогось понесло їх на Цецино, зачепилися за ліс, літак упав на галявину і розбився. Загинуло дев’ятеро пасажирів і двоє членів екіпажу. З цією трагедією пов’язаний цікавий випадок. У Снятині з цього літака вийшов дідок і відмовився летіти далі: "Я піду з другом краще вина вип’ю". Потім того діда трясло КДБ: "Може, ти щось зробив?"
А 1972 року розбився АН-2. Зачепився у Молдові за передавальну антену.
Також загинули люди.
1980 року розбився вертоліт. Загинуло п’ятеро осіб. Туман був страшенний. Тоді зняли командира ескадрильї.
Після 1976 року катастроф вже не було. Були вимушені посадки.
– Чому ж розбиваються літаки?
– Безпека польотів і кадрова політика – це дві взаємопов’язані речі. У державі немає кадрової політики. Є ж рейтинг вузів: на Заході під час прийому на роботу не дивляться, чий ти кум чи сват, а який ти вуз закінчив. Гарвард, Кембридж – ці назви про щось говорять.
Кадрової політики немає...
Бізнес – понад усе. Він цінніший за людське життя.


довідка "МБ"
- За даними Міжнародної організації громадянської авіації, найбільш безпечним літаком у світі є український АН-24.


- Історія знає чимало абсурдних авіакатастроф. Наприклад, 1982 року командир DC-8 японської авіакомпанії під час польоту збожеволів і намагався знищити літак. Другий пілот і бортінженер почали з ним боротися. Літак упав у воду. Частина пасажирів загинула.


- В авіакатастрофах загинули такі відомі люди, як письменник Антуан де Сент-Экзюпері, син Жака-Іва Кусто Філіпп, син Президента США Джона Кеннеді Джон Ф. Кеннеді-молодший, російський офтальмолог Святослав Федоров.


- За даними досліджень Массачусетського технологічного інституту, ризик для пасажира загинути в автокатастрофі на внутрішніх лініях індустріально розвинутих країн становить 1 до 8 мільонів. У країнах, які розвиваються, на внутрішніх рейсах ця вірогідність зростає до 1 до 500 тисяч.

Рейтинг:
(голосів: 1)
14-09-2006, 16:04
Коментарів 0 Переглядів 2664

Теги -
Новини партнерів:
У мерії вважають незаконним проект рішення про обрання Петришина секретарем Чернівецької міськради
Олександр Шиба заявив, що депутати мають право висувати лише одну кандидатуру на посаду секретаря
У Чернівцях на виїзді з міста зіткнулись два автомобілі: на Галицькому Шляху утворився затор (ФОТО)
Зіткнулися автомобілі "Фіат" і "Мерседес Віто", внаслідок чого, за попередньою інформацією, постраждав водій легковика
Aliexpress INT
Aliexpress INT
Популярне Коментують
• Новини
MOYO UA
У Чернівцях пройде безкоштовний семінар для підприємців "Анатомія Бізнесу" (на правах реклами)

Усього за 7 годин 6 ТОП-спеціалістів із командоутворення, продажів, маркетингу та реклами ознайомлять з найкращими українськими кейсами, розберуть найефективніші практики у продажах, у спілкуванні з клієнтами, допоможуть знайти інструменти для швидкого та якісного обслуговування.
7 ресторанів у Чернівцях, де можна відсвяткувати новорічні корпоративи (на правах реклами)

Хто ще не встиг визначитися із рестораном, замовити столики, обрати меню, музичне оформлення, святкову програму, має змогу зробити це вже сьогодні, тут і зараз
Святкуйте корпоративи з нами: пропозиції 8 ресторанів Чернівців (на правах реклами)

До Нового року залишилося… дуууже мало днів! Отож, пропонуємо вашій увазі 8 ресторанів Чернівців, які запрошують відсвяткувати новорічні корпоративи.
Зима близько. Як підготувати авто до холодів: 7 порад від СТО «Тандем» у Чернівцях (на правах реклами)

На що варто звернути увагу водіям, аби безпечно їхати за кермом узимку