У місті Сірет зробили відповідний документ та вислали до Бухареста запрошення. Відповідь не забарилася, король дав згоду. Щоправда, сам не приїхав. Прислав свого помічника. Той передав від хрещеного батька подарунок – документ на фальчу (трохи більше гектара) поля.
– Ми мали п’ять гектарів поля, – розповідає Михайло Іванович, – земля тоді була годувальницею, а в сім’ї – десятеро дітей, то це був дуже пристойний подарунок. Усе треба було нотаріально оформити у Сіреті. Але не встигли: прийшли радянські, і все пропало.
А 1999 року навесні, коли я сапав картоплю, прийшли двоє чоловіків з Багринівки і сказали, що на Трійцю приїде до села король.
Дружина спекла рум’яні калачі, бо за звичаєм кумам чи хрещеним батькам дають калачі, а вони на знак пошани за калачі дають гроші. Я собі гадав, що король кине якусь сотню "зелених", бо живу скромно, працюю на землі, то було хоча б на оранку городу.
На Трійцю я подався до Багринівки, а це вісім кілометрів навпростець. Бачу, біля церкви зробили трибуну, бо у середині люди не могли поміститися. Народу зібралося кілька тисяч. Це був перший візит останнього румунського монарха на Буковину після 1940 року. Простояв я весь день. Король був з охоронцями, приїхав на розкішному джипі. Спілкувався з людьми через референта, хоча у селі розмовляють румунською мовою.
У школі накрили столи. Король покуштував бринзи, сиру з мамалигою і на тому усе скінчилося. На калачі мені нічого не кинули. Можливо, не спрацювали референти короля. Та й хіба пам’ятає він про усіх хрещеників?
Скільки років минуло…
Тепер земля довкола заростає бур’янами, то не треба мені тої фальчі. Але я все ж таки хрещеник короля.