– Це людина, у душі якої досі живе молодість! – захоплено висловилася відвідувачка персональної виставки робіт Віри Роїк в обласному краєзнавчому музеї у Чернівцях. – Я ще молода, але досить часто почуваюся погано, а Віра Сергіївна така енергійна та доброзичлива, що, спілкуючись з нею, хочеться жити.Після війни довелося вчитися вишивати лівою рукою
Віра Роїк під час Другої світової війни перенесла контузію, після чого права рука відмовила. Довелося вчитися вишивати лівою. І, незважаючи на такий поважний вік, вона досі продовжує займатися рукоділлям.
– Я бачу добре. Вишиваю, читаю та пишу без окулярів. Зараз у мене є десять початих робіт, – розповідає Віра Сергіївна. – Два-три дні я працюю над окремими роботами, потім відкладаю у скриню. Через деякий час знову повертаюся до них.
– З чого починалося ваше рукоділля? Хто навчав вас вишивати?
– Моїм учителем була мати. У дитинстві я була непосидючим дівчиськом, хуліганкою. Хатня робота була не для мене. Я бігала надворі з однолітками, мандрувала з ними горищами. Коли мені було вісім років, батько схопив мене і почав сварити, що я не допомагаю матері і господиня з мене ніяка. Він засоромив мене перед дядьком Володимиром. Дядько покликав мене до себе і спитав, чи обіцяю я бути гарною господинею. Тоді я попросила у матері нитки для вишивання та інше приладдя і зайнялася рукоділлям. Мама вишивала хрестиком, а мій улюблений стиль вишивки – полтавська гладь.
– Чи є у вас зараз учні?
– У Сімферополі я організувала школу вишивки. На виставку до Чернівців привезли не лише мої роботи, а й моїх учениць – онуки Аліни Роїк та правнучки Юлії Абрамової. Ще один мій учень, відомий в Україні Юрій Савка, привіз до Чернівців вишитий ним мій портрет. Понад десять років я працювала у середніх школах Сімферополя та на курсах художньої вишивки в обласному будинку вчителя. Своїх учнів я привчала до самостійної роботи та творчого пошуку. Адже навчити майстерності вишивки за 45 хвилин заняття не можливо.
"Я мистецтво не продаю, але можу подарувати"
– Як живеться українці, хранительниці традицій у російськомовному Сімферополі?
– Мене виховували українською мовою, адже я полтавчанка. Але життя склалося так, що я була вимушена через стан здоров’я переїхати до Криму і, відповідно, спілкуватися російською мовою. Нею я розмовляю досі, але в душі залишаюся українкою. За радянських часів кримчани не сприймали українське культурне середовище. Це зараз вони визнають українську культуру. Хоча у Сімферополі існують лише одна україномовна школа-гімназія та одна газета. Я хочу створити у Сімферополі музей української вишивки з таким розрахунком, що він стане центром української культури в Криму. Планую, що при цьому музеї молодь зможе навчатися рукодільній майстерності та переймати надбання вже відомих майстрів. Створення музею підтримує і президент Віктор Ющенко.
– Як виглядає ваша оселя – напевно, вся в рушниках?
– У мене вдома немає жодної роботи, тому що кожен, хто заходить, просить щось йому дати із вишивок – чи хтось із начальства, чи хтось з іноземних делегацій. Усі мої роботи зберігаються у музеях України та за кордоном. Я ношу сорочки, які вишила сама. Мій син також одягає вишиті сорочки. Раніше кримчани не розуміли нас, українців, а зараз сприймають такий одяг нормально.
– Чи продаєте Ви свої роботи?
– Я мистецтво не продаю. Можу подарувати вишивки. У Болгарії, Румунії, Німеччині, Польщі, Туреччині мої роботи залишилися в експозиційних залах, загалом у 36 музеях. Коли президент Віктор Ющенко приколов мені золоту медаль Героя України, я йому подарувала свій рушник і серветку. Був випадок, коли мій рушник як подарунок міг потрапити до кубинського лідера Фіделя Кастро. Але через непорозуміння у кримських органах влади Фідель Кастро полетів до Сибіру, а рушник залишився у Криму.
– Які у вас творчі плани?
– Завершити десять розпочатих робіт – шість рушників та чотири серветки. Також планую організувати виставку в Австрії, Голландії, Бельгії.
P.S. Персональна виставка робіт Віри Роїк "Український рушничок" в Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї триватиме до 12 вересня. Це 105-та персональна виставка майстрині. Виставки вже відбулися у Дніпропетровську, Кіровограді, Вінниці, Львові та Івано-Франківську. Після Чернівців виставка переїде до Тернополя та Ужгорода.
Біографічна довідка
Віра Сергіївна Роїк народилася 25 квітня 1911 року в Лубнах Полтавської області. Її батьки були освіченим людьми, приятелювали з Антоном Макаренком, письменниками Панасом Мирним і Володимиром Короленком.
Навчалася у Полтавській Маріїнській гімназії та балетній студії, на робітфаці Полтавського інституту сільськогосподарського будівництва.
1963 року закінчила річні курси з вишивки, крою та шиття художнього навчального комбінату у Москві.
Під час війни В. Роїк отримала тяжку контузію і два роки не підводилася з ліжка. У Ставропольському краї, куди сім’я переїхала 1944 року, вона поволі відновила вишивальну техніку.
У місті Сімферополі В. Роїк – з 1952 року. Працювала понад 10 років у середніх школах міста і на курсах вишивки в обласному будинку вчителя, 20 років – методистом образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва у Будинку народної творчості та художньої самодіяльності профспілок. З її ініціативи створено музей декоративного мистецтва народних умільців і салон живопису самодіяльних художників Криму.
Віру Роїк відзначено орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2001 рік), міжнародним орденом Миколи Чудотворця І ступеня "За примноження добра на землі" (2003 рік), орденом "Святої Варвари-великомучениці" (2006 рік), багатьма медалями, дипломами, грамотами.
2003 року В. Роїк сама написала книгу про своє життя і творчість "Мелодії на полотні".
