Іван Гешко на певний час став вимогливим учителем фізкультури і провів урок у шостому класі школи №22. Спортсмен вчив дівчат правильно стрибати на скакалці, вимірював швидкість бігу школярів та довжину їхніх стрибків. Охочі могли позмагатися з відомим спортсменом й у човниковому бігу. Результати змагань для всіх стали несподіванкою: перше місце посів учень десятого класу Максим Андрусяк, Іван Гешко прибіг другим.– Сьогодні я виграв у чемпіона і почуваюся чудово, – радів Максим. – Човниковий біг – моя улюблена вправа. Щоби досягти високого результату, треба три-чотири рази на тиждень бігати і працювати над собою.
– Я би менше задоволення отримав від цієї перемоги, ніж школяр, тож хай йому буде свято, – віджартувався Іван Гешко.
Учні, які продемонстрували найвищі результати, отримали з рук спортсмена грамоти і футболки з автографом Івана Гешка.
– Мені дуже сподобався урок фізкультури, – каже шестикласниця Рита ТЕПЕГІНА. – Я не раз бачила Івана Гешка, навіть фотографувалася з ним. Він дуже добрий, відповідальний, що називається, "людина слова". Дуже би хотіла мати такого вчителя фізкультури, хоча наш теж непоганий. У майбутньому хочу займатися баскетболом.
– Якщо чесно, я не очікував, що мені дадуть грамоту і футболку, – зізнається шестикласник Ілля БИРЦАН. – Гешко – класний хлопець. Востаннє я його бачив, коли мені було п’ять років. Вдома маю його фотографію. Дуже би хотів, щоби у мене був такий вчитель. Своє майбутнє пов’язую зі спортом.
Акція з участю Гешка відбулася як прелюдія до першого туру Всеукраїнських змагань "Вища спортивна ліга" в рамках програми "Крок до здоров’я", організованої Асоціацією атлетів "Клуб Біола".
– Іване, як ви почуваєтеся у ролі вчителя?
– Мені дуже сподобалося. Я задоволений фізичним станом моїх "учнів". Усе, що сьогодні побачив, свідчить про високий потенціал наших дітей. Навіть якщо з усього класу лише двоє стануть спортсменами – це вже непоганий показник.
– Ви вперше проводили урок?
– Якщо не враховувати практики, яку проходив у Кам’янець-Подільському державному університеті, я ніколи не проводив уроків.
– А яким ви були у дитинстві?
– Я був малим хуліганом. Бешкетував, збирав недопалки. Хтозна, чим би це все скінчилося, якби я не почав займатися спортом. Моє життя докорінно змінила зустріч із тренером Георгієм Миронюком, який запросив мене до секції легкої атлетики.
– І відразу покинули збирати недопалки?
– Якось влітку подумав: закінчаться канікули – і все, кину палити. До Нового року тримався. А на Маланку знову закурив – за компанію, і то так, що через кілька днів на обласних змаганнях ледве добіг. Після того вже остаточно кинув палити, і зараз навіть не уявляю себе з цигаркою або пляшкою спиртного. Це зайве в житті. Воно радості не приносить, на відміну від спорту.
– Який ви у побуті?
– Як кожен порядний кіцманський газда, маю господарство, про яке щодня дбаю. І на городі працюю. Проте картоплю не вирощую – не вистачає часу.
– У вас батьки теж такі спортивні?
– А хто ще може у 50 років ставати на мостик? А моя мама змогла!
– Які у вас плани на майбутнє?
– Я не хочу виїжджати за кордон або виступати за іноземну команду, хоча мені вже багато разів це пропонували. Навіть до Києва не хочу. Моє життя – у Кіцмані. Хочу побудувати там спортивну школу з бігу, до якої буду запрошувати перспективних дітей. Нам уже виділили приміщення – один корпус колишнього інтернату. Зараз ми плануємо здійснити там капітальний ремонт. У цьому мене підтримав Валерій Чинуш. Не знаю, чи буду викладати там особисто, бо дуже мало вільного часу. Гадаю, до наступного року спортшкола відкриється.
– Що ви побажаєте нашій молоді?
– Я не розумію тих, хто грає у футбол чи баскетбол лише за комп’ютером, не може піти на дискотеку, перед тим не випивши. Раджу всім перебороти внутрішню лінь, вийти на спортивні майданчики і випробувати себе у спорті. Чемпіонами не народжуються – ними стають. Зрештою, це шанс заявити про себе, вирости як особистість і, як кажуть, вибитися в люди.
