Студенти-медики Буковинського державного медуніверситету нещодавно стажувалися у кращих клініках Відня. Своїми враженнями від перебування в австрійській столиці поділився Денис Андрійчук, студент шостого курсу медуніверситету:
– Ця програма розрахована на студентів з різних країн. З нами були переважно студенти з постсоціалістичних країн: болгари, чорногорці, словаки, поляки, словенці, румуни. Австрійці знають про нас, оскільки Буковина колись була частиною Австро-Угорської імперії. А студенти з інших країн знають нас завдяки спортсменам і співакам (Андрій Шевченко, брати Клички, Руслана, київське "Динамо") та Чорнобильській катастрофі.
– Загалом мовного бар’єра не виникало за винятком моментів, коли австрійці переходили на діалект, – каже Денис. – Особливо це стосується старшого покоління, яке розмовляє специфічною "віденською" мовою. Тоді ми розводили руками, бо нічого не розуміли, або просили повторити повільніше і літературною мовою. Спочатку ми зовсім не знали міста і неодноразово блукали, відкриваючи для себе нові визначні місця. Йдеш вулицею і таке враження, що ти у Чернівцях: така сама архітектура, будинки та вулички.
Диригентом на центральній площі Відня був українець
Мешкали стажисти у гуртожитках. Від наших гуртожитків австрійські відрізняються наявністю необхідних зручностей. До того ж ніч там коштує недорого – усього 10 євро.
Окрім стажування, студенти мали можливість відвідати визначні місця Відня. Молодь столиці Австрії, як зазначив Денис, майже не відрізняється від нашої: поряд з традиційно правильними мирно співіснують і неформали. Відмінністю є хіба що надзвичайна демократичність в усьому. У Відні нікого не дивує хлопець, який сидить на асфальті з кока-колою та книжкою в руках (уявіть, яка там чистота).
– Ми щодня милувалися красою міста. Нинішній рік в Австрії – рік Моцарта. На центральній площі встановлено великий екран та 1000 стільців, – продовжує розповідь Денис. – Щовечора там транслюють опери Моцарта, балети, джазові концерти, оперети тощо. Приємно вразило те, що диригентом одного з концертів був українець. Наших співвітчизників ми зустрічали неодноразово. Вони впізнавали нас за вишиванками та мовою. Одразу ж підходили та розмовляли. Був випадок, коли до відділення невідкладних станів та реанімації, в якому я стажувався, потрапила росіянка з інфарктом міокарда. Жінка зовсім не розмовляла німецькою чи англійською. Довелося допомогти. Я супроводжував пацієнтку на операцію, асистував, був перекладачем чи просто спілкувався з хворою. До речі, усі лікарі клініки, окрім німецької, обов’язково знають англійську мову (наші студенти також володіли двома мовами).
Чернівецькі
студенти виправляли віденських лікарів
Навчання у Відні платне. Такого поняття, як державна форма вищої освіти, немає взагалі. За семестр студенти платять 400 євро. "Для них це, як для нас приблизно 100 гривень", – зазначає Денис. Та платять там усі без винятку.
– У клініці, де ми стажувалися, лікується понад 4000 хворих, – каже хлопець. – Лікарі іноді навіть не знають один одного. На одного хворого припадає 20 квадратних метрів площі. Для порівняння, у нас – сім квадратних метрів. Клініку забезпечено усіма необхідними приладами, останніми новинками техніки, двома гелікоптерами. Та, порівнюючи наших студентів з іншими, можу з впевненістю сказати, що у наших знань більше. В австрійців усе робить техніка. Були навіть випадки, коли ми виправляли лікарів під час розгляду результатів досліджень. Пізніше нам дозволяли брати кров з центральної вени, здійснювати серцево-легеневу реанімацію хворих. Тобто, віденські лікарі довіряли нам.