Спортсменка, активістка, відмінниця і просто красуня – так, перефразовуючи цитату з відомого фільму, характеризують "новоспечену" абсолютну чемпіонку України з пауерліфтингу у ваговій категорії до 48 кілограмів Оксану Галевич ("Спартак", тренер – Наталя Ясенецька, офіційний партнер – турфірма "Мавіді").
У 18 років студентка факультету економіки та менеджменту ЧТЕІ КНТЕУ виграла на дорослому чемпіонаті України у Коломиї всі три вправи (присідання – 120 кг, жим лежачи – 65 кг, станова тяга – 130 кг) і здобула путівку на юніорський чемпіонат світу, який відбудеться 4-8 вересня у Ля Гард (Франція).
Цікаво, що в силовий зал Оксана Галевич прийшла не з чемпіонськими амбіцями, а щоби… "помститися" колишньому бойфрендові, який "втік" до майстра спорту з іншого виду спорту.
"Мені казали принести гантелю,
а я приносила гирю"
– У дитинстві я займалася також волейболом та легкою атлетикою, – розповідає Оксана Галевич. – Але у мене одразу була якась тяга до "недівочих" видів спорту. Спершу записалася на бокс. Ходила, доки ніс не розбили, тоді зрозуміла, що це – не моє. А як опинилася в "качалці"? Зустрічалася з хлопцем-спортсменом. Потім розійшлися без якихось пояснень з його боку. Згодом дізналася, що він почав зустрічатися з дівчиною-майстром спорту з боротьби. Тож мені захотілося довести, що я не гірша. Зустріла випадково знайому, яка була вже майстром спорту з пауерліфтингу. Пішла з нею в зал. Спочатку зовсім на тому не розумілася. Мені казали принести гантелю, а я приносила гирю (сміється – авт.). Коли вперше зайшла до залу, одразу заявила, що хочу стати майстром спорту, а більше мене нічого не цікавить. Відомий тренер Ігор Ясенецький глянув у мій бік і сказав, що не буде зі мною займатися. А його дружина Наталя погодилася тренувати. Щоправда, через два дні й Ігор Олександрович вже побачив у мені якісь перспективи (сміється – авт.).
– Як друзі, рідні поставилися до такого вибору?
– Ніхто цей вид спорту не розумів. Особливо мама. Я її тривалий час переконувала, що нічого страшного немає, що нічого там не буду підіймати важкого. Мама дозволила, а після першої медалі полюбила пауерліфтинг, як і я. Тепер сама цікавиться, коли змагання. Вболіває, святкує кожен мій успіх.
– Довго займаєшся силовим триборством?
– Два роки і три місяці. Норматив майстра спорту підкорився через рік занять.
– Екс-бойфренд знає, що ти теж майстер спорту?
– Знає. Він тепер за кордоном. Спершу я хотіла йому щось довести. А згодом фанатизм
з’явився. Хоча досі хочеться сказати йому спасибі за те, що підштовхнув мене до такого кроку.
"На першому місці для мене навчання"
– "Ліфтерські" навички дають перевагу під час роботи по господарству?
– У нас в сім’ї дві доньки. Але тато казав, що мене сприймає як хлопця (напевно, дуже хотів хлопчика). Тож я тепер можу брати на себе вдома і деякі чоловічі обов’язки, наприклад, перенести якісь важкі речі під час прибирання або ремонту. Деколи навіть не прошу тата допомогти.
– Відмінниця, активістка... Не боїшся, що з покращенням результатів у спорті може впасти успішність навчання?
– Я тренеру завжди казала, що спорт для мене – як хобі. Задоволення свого "я". Через спорт я можу себе реалізувати. Але на першому місці для мене навчання. Потрібно здобувати професію. Вчуся на "відмінно", але у вузі мало хто знає, що я займаюся спортом. Часом пропускаю, доводиться наздоганяти, заробляти бали, бо ми вчимося за болонською системою. І поблажок поки що не було.
– Скільки кілограмів "перевертаєш" за тренування?
– За одне тренування – тоннами піднімаю. Хоча над цим ніколи не замислювалася.
– А що найважче поза залом піднімала?
– Якось другу допомагала підняти "Жигулі", які він ремонтував.
– Як відновлюєшся після тренувальних навантажень?
– Найкраще відновлення – відпочинок (сміється – авт.). Після змагань – декілька днів без тренувань. А так можна в сауну з дівчатами сходити. На дискотеки два роки вже не ходила, втратила інтерес до них.
– А теперішній хлопець – теж спортсмен?
– Займається пауерліфтингом. Він не такий відповідальний у спорті, як я. Але коли я в залі, приходить на тренування регулярно. У нас побачення в залі (сміється – авт.).
– Як готуватимешся до дебюту на Чемпіонаті світу?
– Загалом я хотіла би добратися до нормативу майстра спорту міжнародного класу. Найважче – на тренуваннях. Головне – витримувати фізичні і моральні навантаження, бо буває, що здоров’я вистачає, а нерви здають (сміється – авт.). А на змаганнях легше. Там так "заводишся", грає кров, адреналін. Бувало, що їхала з травмою, та коли виходила на поміст, навіть болю не відчувала – ніби й не було травми.
