60-70 разів на рік доводиться ризикувати життям піротехнікам ГУМНС, вилучаючи боєприпаси часів минулих воєн. Нам вдалося побувати на знищенні партії мінометних мін часів Першої світової війни, що знайдені у Рідківцях Новоселицького району 31 січня. З’їхавши із траси біля Чорнівки, декілька хвилин трясемося розбитою дорогою до кар’єру. Нарешті під’їжджаємо до величезної ями. Тут знищують небезпечні знахідки. Боєприпаси вже доставили спеціальним транспортом під охороною. На землі лежать акуратно складені невеликі іржаві болванки. На перший погляд – це звичайні шматки металобрухту. Але про те, що це не просто обрізки труби, свідчать крильця-стабілізатори.
З часів Першої світової збереглися навіть окопи
– Це мінометна міна часів Першої світової війни від міномета Гочкінса, – каже Володимир ОСТРОВСЬКИЙ, начальник групи піротехнічних робіт загону технічної служби ГУМНС в області. – Під час вибуху вона вражає все живе в радіусі 70 метрів. Такі використовувала австрійська армія. У Рідківцях за кілька годин ми викопали з багнюки 32 міни, один артснаряд та 47 набоїв. У цих місцях часто знаходимо боєприпаси. Найбільше таких знахідок у Новоселицькому, Кіцманському, Хотинському районах та Чернівцях. Від часів Першої світової війни на лінії Бояни – Слобода – Чорний Потік досі збереглися окопи, в яких є багато боєприпасів. А з часів Другої світової війни їх найбільше поблизу села Хрещатик та в Хотинському і Кельменецькому районах.
Минулого року виявили 800 вибухонебезпечних предметів.
Одягнувши бронежилети та шоломи, піротехніки починають зносити міни на дно ями. Бронежилет важить 10 кілограмів, шолом – два. Спробувавши декілька разів спуститися та піднятися крутим схилом в такому екіпіруванні, миттєво зігріваюся. Пронизливий зимовий вітер вже не так дошкуляє. От тільки дихання потроху збивається. Трохи таких навантажень і бажання курити цигарки зникне надовго.
"Знаходимо навіть японські набої –
до гвинтівки Арісака"
– Заходи безпеки вимагають, щоби усі роботи здійснювалися в бронежилетах, – каже Володимир Островський. – Цей бронежилет розробили спеціально для МНС. Він захистить від вибуху гранати, витримує кулю з автомата Калашникова. Ми регулярно їздимо у відрядження на розмінування на військові склади у Новобогданівку. Взимку, коли у голому степу дме вітер, бронежилет захищає від холоду. Однак влітку, під час спеки, буває важко в такому екіпіруванні. Але знімати його категорично заборонено.
На дні ями розкидані металеві уламки. "Ось це була бомба, це артснаряд, це шматок міни", – розповідає піротехнік.
Беручи до рук важкий шматок металу, уявляю, що буде з людиною, якщо така штука потрапить в неї.
– Ми знищували боєприпаси, які розривалися на осколки з півметра довжиною і з загостреними краями. Вони викошували все живе навколо на сотні метрів, – каже Володимир Островський. – Взагалі під час Першої світової війни воюючі сторони використовували дуже велику кількість боєприпасів. Тож іноді є дуже рідкісні зразки. Тоді стріляли і новими видами, і використовували ті, які залишалися у військах ще з XIX століття. Яких тільки гвинтівочних набоїв не знаходимо. І до гвинтівок Маузера, і Манліхера, і Мосіна. Є навіть японські – до гвинтівки Арісака. Вони зверху іржаві, а якщо вийняти кулю, то всередині блистять, ніби щойно з заводу. Є дуже цікаві зразки з написами міст, де їх виготовили, з усілякими вензелями. Ці всі міни та снаряди виглядають зовсім проржавілими. А після вибуху, під час знищення, з осколків іржа позлітає. Дивишся, а осколок блискучий, як новий.
Детонатор на вигляд – шматок дроту
із металевим болтом
Боєприпаси часів Першої та Другої світових воєн з часом стають ще більш небезпечними. Незважаючи на час та корозію, вони втрачають ступені захисту від вибуху, які є у кожного боєприпаса. Тож якщо їх зрушити з місця, може статися вибух. Його можна спровокувати, навіть просто потерши боєприпас. Найбільш небезпечними є авіабомби. Якщо бомба впала на землю з літака, то перебуває вже на бойовому взводі і готова до вибуху. Також під час Першої світової війни воюючі сторони використовували газову зброю. Піротехніки вже чотири рази мали справу з хімічними боєприпасами. Синильна кислота у герметичних бочках для газометів зберігає свої властивості і є дуже небезпечною.
До місця закладки зносять дерев’яний ящик із тротиловими шашками. Піротехніки дістають детонатори. На вигляд – шматок дроту із металевим болтом. Але якщо такий детонатор вибухне у руці, то в кращому випадку можна позбутися кількох пальців, у гіршому – відірве кисть. Тротил – на вигляд як віск. Піротехніки розповідають, що у них є традиція посвяти у свою професію. Новий співробітник, який щойно закінчив навчальний центр і вперше виїхав на знищення боєприпасів, повинен відкусити шматочок тротилу, пожувати та виплюнути. Коли відчує, який тротил на смак, тоді його можна вважати піротехніком.
Під’єднавши детонатори, усі відходять на безпечну відстань. Невеличка машинка з ручкою, точнісінько як показують у кіно, має подати по кабелю, який протягнули до закладки, імпульс потрібної сили, який спричинить вибух тротилу і мін. І хоч до епіцентру вибуху кількасот метрів, усі ховаються за машиною. Вибух може підняти уламки та землю на висоту до трьохсот метрів, тому обережність не завадить.
Володимир Островський крутить ручку машинки. Секундна пауза і – гучний вибух. Це вам не салют у чернівецьких "царських селах". Над місцем вибуху підіймається хмара чорного диму. Ще деякий час сидимо за машиною, прислухаючись, чи не свистять в повітрі осколки. Далі підходимо до місця вибуху. Від купи мін не залишилося й сліду.
"Почали розміновувати, а це звичайний вуличний ліхтар"
Володимир Островський телефоном доповідає керівництву про знищення чергової партії небезпечних знахідок.
– За рік ми в середньому 60-70 разів виїжджаємо на розмінування, – каже начальник піротехніків. – Сім’ї я й не кажу, куди їду. Дружина часом жартує, мовляв, я подумала, що ти в ліс за грибами поїхав, а тут по радіо передають, що ви там бомби знайшли. Звичайно, робота небезпечна. Тому й дають нам статус учасників бойових дій. Доводиться вивчати багато літератури, дивитися дані про боєприпаси в Інтернеті. Бувають випадки надзвичайно серйозні. Якось знайшли снаряд, який з часів війни застряг в Садгорі в стіні будинку. У Кам’янці-Подільському цілий інститут працював над тим, як його можна вилучити. Тривало все це десь тиждень. Ми ж той снаряд витягнули вручну. Руки – головне знаряддя піротехніка. Як хірург, він має відчувати руками. Коли буває, що доводиться переносити десяток боєприпасів і вже не те відчуття, то піротехнік мусить перепочити. Втратиш відчуття – припустишся помилки, а це серйозно. Бувають випадки, що працюєш і доводиться оглядатися. Якщо це в населеному пункті, то дивишся, чи не стоїть десь поблизу якийсь гава, якому цікаво, що ти там робиш.
Бувають і курйози. Якось надійшов виклик із Садгори, що знайшли протитанкову міну. Стирчать із землі три "вуси" і там якийсь предмет. Перевірили свої дані, літературу. Справді, були у вермахту такі міни. Почали обережно розміновувати, а це звичайний вуличний ліхтар, який колись впав, а "вуса" – то кабелі, якими його до мережі підключали. Але на кожен виклик реагуємо, невідомо, чи то купа брухту, чи боєприпаси. Нам обіцяють нову техніку, отримали американський металошукач, який може побачити боєприпаси на великій глибині. Можна навіть задавати параметри на пошук того чи іншого предмету. Отож, сподіваюся, робота у нас буде ще краща, хоча "подарунків" з часів минулих воєн та й після розформування сучасних військових частин ще вистачатиме
