Алісі Гісіній – лише 18 років. Але в такому віці дівчина вже спромоглася отримати звання кандидата у майстри спорту з великого тенісу і стати тренером. Позаду – 10 років виснажливих занять, участь у змаганнях та численні перемоги. Зараз Аліса навчається на другому курсі Львівського державного університету фізичної культури і тренує дітей у тенісному клубі, який нещодавно відкрився у Чернівцях.
У теніс треба грати
з розумом
– Більшість моїх вихованців – діти до десяти років, – розповідає Аліса. – Серед них є ті, хто займається для себе, і ті, хто хоче досягти якихось успіхів у тенісі. Звісно, кожен тренер мріє про гідних учнів, тому я приділяю їм багато уваги. З дітьми – чимало турбот. Тренування триває протягом півтори години, і за цей час їх треба чимось зайняти, зацікавити, а не лише стояти й дивитися, як вони ракеткою розмахують. Вигадую різноманітні конкурси, змагання... Відразу видно, коли дитина прийшла на тренування з власного бажання, а коли її змусили записатися батьки. Такий малюк сидить на лавочці похнюплений, а коли я кажу йому йти на заняття, він проситься ще трохи посидіти. Гадаю, не потрібно змушувати дитину займатися тим видом спорту, який їй не подобається.
Коли батьки віддають дитину до спортивної школи, повинні бути готовими до різних ситуацій. Бувало, що малюк позаймався, а наступного дня у нього все болить. Це ж нормальне явище! А батьки приходять до мене і дорікають.
Якщо не готові
до травм і великих навантажень, займайтеся для себе
Звісно, у професійному спорті без травм не обійтися. Про це всі знають, і ніхто цього не приховує. Мене, наприклад, болить спина, бо коли обома руками замахуєшся, щоби відбити ракеткою удар, треба сильно прогнутися. Поболюють лікті, кисті, адже на руку спрямоване велике навантаження. Але – вірите – я ні про що не шкодую. Сльози від радощів перемоги та азарт варті цього. Проте, звісно, якщо ви не хочете перенавантажуватися, займайтеся для себе. Під час тренувань вчу дітей не бити щосили по м’ячу. Тому що сильно вдарити кожен зуміє, якщо походить трохи до тренажерного залу. Треба грати з розумом та хитрощами, намагаючись поцілити туди, де суперник не очікує удару.
Охочих займатися тенісом багато,
а грати ніде
З дітьми слід бути дуже терплячою. Не варто сподіватися, що вони з першого ж разу зрозуміють, чого ви від них хочете. Пояснювати один прийом іноді доводиться п’ять, а то й десять разів. Часом думаю: "Ну чому він (вона) не розуміє? Це ж так просто!" А потім згадую, що в такому віці мені теж було важко все запам’ятати. А багато хто з "тренерів" гадає, що показав двічі, як грати, – і вистачить.
– Загалом я вважаю, – провадить Аліса, – що в Чернівцях дуже мало хороших тренерів з великого тенісу. Ті, хто ще працює, невдовзі підуть на пенсію, і тоді взагалі нікому буде навчати. Саме це було головною причиною того, що я вирішила стати тренером. Бо хочу, щоби цей вид спорту розвивався у Чернівцях. Адже охочих дуже багато. Але ще однією значною проблемою є те, що у нашому місті майже ніде грати у великий теніс, особливо взимку. У спортшколах до залу набивається до 50 учнів, і м’ячик летить тобі в око, голову. Тому треба відкривати якомога більше тенісних клубів і набирати до них кваліфікованих тренерів.
Довідка
ТЕНІС – вид спорту, в якому змагаються двоє гравців ("одиночна гра"), або дві команди ("парна гра"). Завдання гравців – за допомогою ракеток відправляти м’яч у бік суперника так, щоби він не зміг його відбити. Теніс – олімпійський вид спорту. У нього грають на прямокутному майданчику з рівною поверхнею і нанесеною розміткою – корті. Для завдання ударів по м’ячу гравець використовує ракетку, складену з руків’я та круглого обідка з натягнутими струнами. Для гри використовують гумовий м’яч, покритий повстю і пофарбований у яскравий колір, з нанесеними двома кривими лініями характерної форми. За найпоширенішою версією, гру започаткував майор Уолтон Вінгфільд. Він вигадав гру для розваги гостей у своєму особняку в Уельсі і 1873 року опублікував перші правила гри. За основу він взяв існуючу гру реал-теніс, що зародилася у ХІІ столітті у Франції.
