Велосипед без сідла – не дивацтво, а спортивне спорядження

23-річний Віктор Савтенко здавна захоплювався велоспортом. Він випробував багато його видів: даунхіл, дьортбайк. Але улюбленим для Віктора став велотріал. На своєму модбайку він не втомлюється долати перешкоди, втікати від міліції та без кінця пояснювати іншим, що сідла для цього велосипеда не потрібно. Не полінувався Віктор пояснити це і для "МБ".
Середня вага модбайка –
дев’ять кілограмів
– Вікторе, що це за вид спорту – велотріал?
– Велотріал можна назвати розумним видом спорту, бо тут дуже багато треба думати. Адже перед кожною перешкодою ми розмірковуємо, як присісти, нахилитися, розрахувати свої сили так, щоби успішно подолати перешкоду. Також треба мати добру розтяжку рук та ніг, щоби нахилятися усім тілом, відчуття рівноваги та силу ривка. Сам велосипед повинен бути якомога легшим. Мій модбайк, наприклад, важить дев’ять кілограмів. Дуже важливо кататися із захисними щитками, рукавицями та шоломом, бо можна травмуватися. На модбайку неможливо їздити, як на звичайному велосипеді: по-перше, незручно, бо немає сідла, а, по-друге, від цього він нищиться.
– До речі, а чому немає сідла?
– Про це мене запитує кожен. Пояснюю: коли застрибуєш на великі перешкоди або зістрибуєш з них, треба, щоби рама була максимально низькою і щоби нічого не заважало, бо інакше можна сильно вдаритися. Тому рамузроблено таким чином, що на ній можна лише "тріалити", і, відповідно, немає сідла.
– Де ти катаєшся і з ким?
– "Тріальників" у місті всього троє разом зі мною. Ми переважно катаємося у парку імені Шевченка, там є відповідне каміння. Взимку "тусуємося" в якомусь ангарі, бо на вулиці слизько. Взагалі я дуже рідко катаюся на модбайку. На роботу на ньому не поїдеш, а в місті міліція ганяє. Якось ми зібралися на Центральній площі, ще навіть не почали кататися, а міліціонери побачили, що у нас якісь "не такі" велосипеди, схопили палиці і давай за нами. Ми – відразу навтьоки. І так завжди.
Потрібен спеціальний майданчик
– А чому у скейт-парку не їздите?
– У скейт-парку не катаємося, бо він не для велотріалу, там нам затісно. Але поблизу є вільне місце, тож навесні ми хочемо попросити мера, щоби він дозволив там обладнати майданчик для велотріалу. Все зробимо самі: покладемо колеса, піддони, дерев’яні котушки. Потрібне лише освітлення.
– Велотріал – дороге задоволення?
– Так. На модбайку переважно пересуваються на задньому колесі. Через це часто ламаються дуже дорогі запчастини, які важко замовити, бо їх виробляють лише в Китаї, Англії та США. Такий велосипед, наприклад, коштує півтори тисячі доларів.
– Як ставляться рідні до твого захоплення?
– Негативно. Мама хвилюється за мене, боїться, що я травмуюся. Але зараз вони вже звикли. Тепер рідко катаюся: багато часу займають робота, навчання, дівчина. Вона, до речі, спершу так само реагувала на тріал, як і мама. Але зараз вже також звикла. Хотілося би, щоби цей вид велоспорту був більш розповсюдженим у Чернівцях і щоби про нього більше знали. Бо коли люди бачать мій велосипед, то думають, що це якийсь цирк.

Довідка
ВЕЛОТРІАЛ (від англ. try all – спробуй все) – це подолання перешкод на спеціальному велосипеді. У 70-х роках райдери в Іспанії та Італії використовували його для тренувань з мототріалу. Вже у 80-х роках велотріал став самостійним видом спорту. Велосипеди для велотріалу поділяються на на два види: сток (різновид гірського велосипеда, перероблений для тріалу) і мод (модифікований велосипед на маленьких колесах). У модбайку колеса мають різні розміри: обруч переднього – 20 дюймів, заднього – 19 дюймів. Тут немає сідла і дуже низька рама, щоби не травмуватися під час стрибків.