Андранік Мкртчян – 39-річний тренер-викладач вищої спортивної школи, головний тренер команди майстрів СДЮШОР "Спартак", яка бере участь у вищій лізі чемпіонату України, майстер спорту Радянського Союзу та України. Хокеєм на траві займається впродовж 27 років. Грає за будь-яких обставин: в дощ та спеку, вранці, ввечері, в будні та у вихідні.
Стадіони належать місту, а область направляє тренуватися
до районів
– З чого розпочалося ваше захоплення хокеєм на траві?
– Усе почалося ще у Вірменії, звідки я родом. У моєму рідному місті Раздан, що за 50 кілометрів від Єревана, цей вид спорту був дуже розвинутий. Наша ДЮСШ вважалася кращою у Радянському Союзі. Якось потрапив на тренування з хокею, мені сподобалося, і з 1980 року я грав за збірну Вірменії.
– Як ви потрапили в Україну і чим займаєтеся зараз?
– 1985 року у Рівному відбувалися юнацькі ігри з хокею. Наша збірна стала чемпіонами Союзу, і тоді мене запросили до команди Чернівецького університету як
перспективного гравця. Ця команда грала у вищій лізі. Після розпаду СРСР ми тричі виграли кубок України і двічі стали чемпіонами України. Потім все це припинили фінансувати. З 1997 року я працюю зі спортивною дитячо-юнацькою школою олімпійського резерву з хокею на траві. Чотири роки поспіль треную команду вищої ліги "Спартак" СДЮШОР, у якій 18 гравців.
– Чому хокей на траві припинили достатньо фінансувати?
– У Чернівцях цим видом спорту можна займатися лише у СДЮШОР з хокею на траві, яку фінансує обласне управління з питань фізичної культури та спорту. Усі ж стадіони належать місту. Область відправляє нас тренуватися до Новоселиці, Кіцманя, Вижниці. Але туди ще дістатися потрібно. Тому ми орендуємо майданчик "Олімпія", де чергуємося з футболістами, та стадіон "Мальва" (який, щоправда, дуже маленький – 18 на 12 метрів), а взимку займаємося в училищі №9. Загалом усі команди, з якими ми змагаємося, мають свої поля. Всі, окрім нас.
– Які перспективи розвитку цього виду спорту?
– Щоби була якась перспектива, потрібно, аби для хокею виділили окремий майданчик розмірами 90 на 45 метрів. У Чернівцях є придатне для цього місце – біля училища №15. Там ще за радянських часів хотіли зробити поле, навіть завезли будівельні матеріали, але після перебудови занедбали цю справу. Загалом, щоби встановити лише покриття для стадіону, потрібно 300 тисяч доларів. А ще ж треба накласти спеціальну "подушку", що теж дорого коштує.
– Чи популярний у нас сьогодні хокей на траві?
– У нас багато охочих займатися. Є результати та перспективи, наприклад, ми маємо кандидата до збірної України – Володю Цуркана. Протягом олімпійського циклу ми підготували 30 майстрів спорту. Але важливо, щоби формувалася команда майстрів, а для цього потрібні гроші. Адже всі члени команди майстрів десь працюють і змушені відпрошуватися з роботи у період змагань. Їм за це нічого не платять, навіть за перемогу. Оплачують лише проїзд, харчування та проживання. Загалом хокей на траві – поки що молодий вид спорту в Україні. Найбільше він розвинутий у Росії та Білорусі.
У хокеї – лише хлопці
– А на якому зараз рівні цей вид спорту серед жінок?
– Раніше у нас була команда жіночої ліги. Зараз, на жаль, у Чернівцях жіночих груп немає. У нас навіть хлопцям ніде займатися хокеєм, що вже казати про дівчат.
– З якого віку варто починати займатися хокеєм на траві і скільки часу?
– Починати можна з шести-семи років. Молодша група займається чотири рази на тиждень по три академічні години. Старші (16-17 років) тренуються щодня, крім неділі, по чотири години на день – вранці та ввечері. Взимку командою із семи осіб граємо в залі у так званий індорхокей, займаємося фізичною підготовкою. Загалом, щоби займатися спортом, потрібно любити саме поняття спорт. А там вже як у кого виходить, хто до чого здатний. Будь-хто може грати у хокей на траві, головне – бажання. Звісно, не завадить мати гарні фізичні дані, швидко бігати.
– Чи травматичний цей вид спорту?
– Якщо порівняти з деякими іншими видами спорту – то ні. Безпеку гарантують правила, за якими можна підкидати ключкою м’яч лише за умови, якщо суперник перебуває на відстані чотири метри від гравця з м’ячем. Травми можуть бути хіба що під час порушення правил.
– Які правила гри у хокей на траві?
– В одній команді – 10 гравців та один воротар. Ключка відрізняється від тієї, якою грають у звичайний хокей: вона коротша та заокруглена. Її традиційно виготовляють з дерева, а також з пластику. Грають лише пласким боком ключки. Замість шайби – невеличкий м’ячик. У сучасному хокеї на траві немає положення поза грою. Гравці одягають футболку, шорти, гетри, щитки на гомілки, хокейні ковпачки (так звані "сороканіжки"). У воротаря є захисний шолом, рукавиці, бахили (одягаються на кросівки, щоби відбивати м’ячик), маска.

КОМЕНТАР

Анжела БІДУЧАК,
ЛІКАР СПОРТИВНОЇ МЕДИЦИНИ ОБЛАСНОГО ЛІКАРСЬКО-ФІЗКУЛЬТУРНОГО ДИСПАНСЕРУ:
– Протипоказань для занять хокеєм на траві немає. Не рекомендовано займатися цим видом спорту тим, хто має серцево-судинні вади, захворювання нервової системи, патології зору. Починати тренування варто з восьми-дев’яти років, щоби дитина могла вільно тримати ключку, яка не така вже й легка. Займатися можуть і хлопці, і дівчата, до будь-якого віку. Заняття хокеєм на траві розвивають швидкісно-рухові, тактико-технологічні риси, витривалість. Серйозних травм ми не спостерігали. Звісно, ніхто від них не застрахований. Усе залежить від технічних навичок, професійності спортсмена.

Де в Чернівцях можна займатися хокеєм на траві
СДЮШОР з хокею на траві (вул. Університетська, 50, тел. 52-34-92).
Місця для тренувань: орендований майданчик "Олімпія", стадіон "Мальва". Взимку – училище №9.

Довідка
Хокей на траві – олімпійський вид спорту, одна з найдавніших ігор, яка веде свій початок з давніх Єгипту та Греції і має понад чотирьохсотлітню історію. Дві ігрові команди по 11 гравців складаються з воротаря, двох захисників, трьох напівзахисників і п’ятьох нападників. Гра триває впродовж двох 35-хвилинних таймів. Школа техніки хокею на траві навчає навиків ведення м’яча під час пересування кроком і під час бігу за допомогою коротких поштовхів – дриблінгу; поворотів ліворуч та праворуч як необхідних маневрів у тактичних комбінаціях; подач м’яча партнерам різними способами (поперечними, повздовжніми та діагональними пасами); кидків та зупинок м’яча; ударів по м’ячу залежно від його положення в ігровому просторі, мети дій і тактичної ситуації.