На вулиці з мелодійною назвою Журавлина мешкає сім’я Урсулів. В Антоніни й Анатолія – п’ятеро дітей. І хоча нелегкі умови дещо перешкоджають мати усі забаганки, родина живе повноцінним щасливим життям.Діти ходили до школи чужими городами
Обоє батьків – із Кельменеччини, з віруючих родин. Знайомі чи не з дитинства. Анатолій, тільки-но повернувшись із армії, звернув увагу на маленьку шестикласницю. То була Антоніна. Оскільки дівчинці ще рости й рости, вирішив чекати. Згодом поїхали обоє в Чернівці на навчання. Тут і почали зустрічатися, а через рік одружилися. Антоніна мешкала у гуртожитку, тож Анатолій вирішив забрати її до себе на квартиру, яку винаймав. Незабаром у них народився син Павло, а через два роки – донечка Леся. Саме тоді, 1994 року, молодій сім’ї з двома дітьми виділили земельну ділянку. І Анатолій з Антоніною почали будувати свій будинок. Але все виявилося не так просто, як здавалося. Виникли проблеми з виходом на вулицю. Аби потрапити до будинку Урсулів, потрібно було обходити велике коло, при цьому – через чужі подвір’я та городи.
Незабаром Антоніна завагітніла втретє. На одинадцятому тижні дізналася, що матиме двійню.
– Вважається, що народження дитини – то Господнє благословення, а в мене народилися близнята, отож Бог благословив мене двічі, – каже Антоніна.
Народження дітей чекала з нетерпінням вся сім’я. А коли мама принесла додому прегарних дівчаток-близнючок – не могли натішитися. Старші діти назвали сестричок Інна і Таня. Між Лесею та близнючками різниця рівно у шість років: усі дівчатка в родині народилися одного дня – 28 березня. Отож, святкують три дні народження одночасно. Мама жартує, що витрат менше.
А між тим дівчатка росли-підростали, а проблеми з виходом на вулицю так і не вирішувалися. Старшенькі плакали щодня, йдучи до школи крутими горбами. Антоніна оббивала пороги різних інстанцій, намагаючись хоч якось добитися правди. Та і через чотири роки, коли вже народилася п’ята дитина – син Степанко, – питання стосовно дороги не було вирішено. І тоді мама з усіма своїми дітьми пішла до міської ратуші. І заявила: якщо дорогу не зроблять, будуть жити тут усією родиною. Дорогу таки зробили.
Вся зарплата Анатолія йде на будинок
На вулиці Журавлиній – лише шість будинків. Поміж високих, красивих котеджів різко вирізняється недобудована хата Урсулів. На подвір’ї Анатолій почав власноруч копати криницю. На невеличкому городі родина вирощує картоплю, капусту, моркву. Щороку заготовляють сік із фруктів та овочів – і мають на зиму гарний запас вітамінів. Антоніна каже, що живуть вони повністю зі свого городу, адже змоги купувати дорогі продукти немає: Анатолій працює охоронцем, а вона домогосподарка – доглядає за дітьми. Від держави багатодітна сім’я, де є п’ятеро неповнолітніх дітей, отримує щомісяця 803 гривні допомоги. Складаючи по копійці, придбали холодильник, пилосос, а нещодавно – телевізор.
Уже чотирнадцять років Урсули намагаються добудувати свій будинок. Тішаться, що повністю зробили кухню та кімнати для дітей. На першому поверсі – кімната Лесі, на другому – близнючок та Павла. Маленький Степанко поки що спить із сестричками. Анатолій доробляє ванну і туалет. Вся його зарплата йде на будівництво. Кошти, які надає держава, тратять на дітей та сплачують побутові послуги.
– Нам дуже допомагають субсидії, менше платимо за газ та світло, – розповідає Антоніна. – Та й діти користуються різними пільгами. Наприклад, безкоштовно харчуються в школі.
У всіх дітей є музичні здібності
Найбільше батьки переймаються тим, як поставити своїх дітей на ноги. Старший син Павло вже навчається в технікумі на першому курсі, а дівчатка – у 31-ій школі. Восьмикласниця Леся теж хоче піти у технікум.
– Університет ми не потягнемо, а в технікумі вона здобуде хоча б якусь професію, – зітхає батько. Сестри-близнючки навчаються у другому класі. Як розповідає Антоніна, вони завжди разом – і хвилини не можуть одна без одної. Інна народилася на п’ять хвилин раніше, отож вважає себе старшою за Таню і постійно дбає про неї. Чотирирічний Степанко не хоче бути найменшим, тож вимагає ще одного братика чи сестричку.
У дитинстві Анатолій дуже хотів навчатися у музичній школі. Та його бажання, на жаль, не здійснилося. Тому свою мрію він намагається реалізувати в дітях. Старші Павло і Леся таки закінчили музичну школу. Батько навіть придбав їм піаніно, щоправда, не нове. Зате тепер діти грають для Анатолія, чим він дуже тішиться. Близнючки теж потроху вчаться від старших грати на піаніно, хоча батьки хочуть віддати їх у музичну школу на скрипку.
Дуже приємно дивитися на дружну родину Урсулів. Діти одягнуті небагато, але чисто і зі смаком. Та й у домі – порядок і чистота. І батьки, і діти люб’язні та гостинні. Пригостили мене чаєм, яблуками зі свого саду і смачним ще теплим хлібом, який спекла Антоніна.
