Чернівчанка Марта Калиняк і в’єтнамець Фонг Нгуєн Тієн познайомилися у Польщі на Різдво. Дівчина навчалася у Варшавському університеті на відділенні правознавства, а хлопець уже працював – мав власне кафе. Симпатична україночка одразу ж сподобалася Фонгу. Марті імпонувало, з якою любов’ю він розповідав про свою велику родину – п’ятьох сестер, брата, племінників та племінниць, котрі проживали у Ханої (столиця В’єтнаму). А мама для нього була святою. Бабуся Марти вчила онуку, що батька своїх майбутніх дітей потрібно вибирати за його ставленням до близьких людей. Напевно, це стало головною причиною, чому Марта погодилася вийти заміж за в’єтнамського хлопця.Молодша донька – вже корінна чернівчанка
Заради дружини Фонг приїхав до України. Спершу жили у Харкові, де чи не найбільша в’єтнамська община. Там народилася їхня старша донечка Емілія. А 1996 року сім’я переїхала до Чернівців, щоби бути ближче до сім’ї Марти. Молодша Влада, котрій чотири з половиною роки, – вже корінна чернівчанка. Фонг працює у корпорації "Техноком", а Марта, покинувши роботу, займається дітьми і домом та чекає чоловіка з частих відряджень. Емілія навчається у п’ятому класі гімназії №5. Дівчинка надзвичайно талановита – відмінниця, співає, танцює. На всеукраїнському дитячому конкурсі "Буковинська зіронька" здобула перше місце. Молодша Влада – надзвичайно серйозна і вже почала готуватися до школи – відвідує підготовчу експериментальну групу "Малюк" у палаці "Юність Буковини", де вивчає вісім предметів і вчиться танцювати.
Ми зустрілися з пані Мартою у їхній затишній квартирі на Соборній площі. Тут багато іграшок, книжок, фото дівчаток. Тато Фонг дуже любить фотографувати своїх вродливих донечок.
"Щоби розуміти одне одного, потрібно відчувати душею"
Жінка витягує десятки фотоальбомів і, гортаючи їх, розповідає:
– Ось наша в’єтнамська родина. Ми вже двічі побували в Ханої – прийняли мене надзвичайно гостинно. Вперше ми приїхали, коли Емілія була ще зовсім маленькою. То моя свекруха вставала рано-вранці, коли ще всі спали, і приносила мені з кафе гарячі пиріжки. А на обід до неї збиралися всі діти, зяті, невістки, онуки. Тоді я навчилася розмовляти в’єтнамською мовою, яка далася мені досить легко. Тепер можу вільно спілкуватися зі свекрухою та родичами. А з чоловіком розмовляємо польською, хоча він добре знає і українську, і російську. Щоби розуміти одне одного, не обов’язково розмовляти однією мовою – потрібно відчувати душею. В’єтнамські родичі вивчили російську мову, якою пишуть листи Емілії. А в родині ми дотримуємось і українських, і в’єтнамських традицій. І в мене, і в дівчаток є український та в’єтнамський національний одяг. На фестивалі "Буковинська зіронька" Емілія виконувала танець "В’єтнамський метелик", який всіх просто вразив. Я вмію готувати в’єтнамські страви, проте чоловікові смакують і українські вареники з сиром, голубці з кислої капусти, борщ із пампушками, мамалига.Фонг дотримується буддистської віри, але ходить зі мною до греко-католицької церкви. А святити паску йдемо всією родиною. Взагалі, ми всюди ходимо разом. Не буває такого, щоби чоловік пішов із друзями на пиво – він приводить їх додому, бо каже, що тут йому найкраще.
Проводжаючи мене до дверей із маленькою Владою, пані Марта каже: "Якби мені дали в житті ще один шанс, я знову би вибрала Фонга, бо кращого чоловіка і
батька не знайти".
