"Із нетерпінням чекала поштових повідомлень про нову перераховану пенсію. І ось надійшов лист, а разом з ним – образа і розчарування. Так ось, що означає "справедлива пенсія" для ветерана праці, освітянина вищої категорії, "відмінника народної освіти", яка віддала цій роботі 36,5 років? За всі роки праці, виходить, що й на прожитковий мінімум не заробила, – мені нарахували аж 470 гривень. А я разом з різноманітними нагородами та грамотами за активну роботу заробила інсульт, відтак маю ІІ групу інвалідності. Щоправда держава подбала про мене і раніше щомісяця виплачувала 20 гривень 55 копійок, яких вистачало на 10 таблеток (тобто, на три дні). Тепер, як і всі діти війни, я отримую 47 гривень, проте зняли 20,55 за інвалідність.
У пенсійному фонді мене "заспокоїли", сказали, що я не одна така, і ніхто не винен, що я вчителька. Колись я пишалася тим, що вчителюю, а сьогодні соромно комусь сказати, скільки я заробила за життя. Далекі від реальності красиві обіцянки високопосадовців про достойні пенсії. Спасибі за таку справедливість! І все ж я сподіваюся на справедливо зароблену за 36 років пенсію". Лідія Чеботар, Чернівці.
