У повоєнні роки мотогонщиків готували не лише для змагань, але й для війни – спеціальний мотозагін за необхідності міг несподівано проникнути у тил ворога і напасти. Тому під час змагань гонщики того часу мали проїхати 100 кілометрів в один і другий бік гірською місцевістю, болотом і річками. У травні цього року мотоспорту на Буковині виповнюється 60 років. Спершу їздили на трофейних мотоциклах і в танковому спорядженні
– Вперше змагання з мотоспорту провели на горі Цецино 1948 року, – розповідає голова обласної ради ветеранів мотоспорту Володимир ТОКАРЮК. – Змагалися без глушників, і люди, які жили неподалік, злякалися гуркоту моторів, бо подумали, що знову почалася війна і їдуть танки. Спершу гонщики їздили на трофейних мотоциклах, залишених німцями після війни. Одягали спеціальний одяг для танків – комбінезон, каску, кирзові чоботи. Вже потім почали працювати наші заводи, які випускали мотоцикли. Щодо Цецино, то там був заповідник, тому невдовзі змагання там заборонили. Тоді ми подалися до лісу в Садгорі. Проте траса там теж не годилася.
І тоді у мотоспорт прийшов Леопольд Барановський – кумир тодішніх прихильників мотоспорту, лідер у найважчій тоді категорії гонок на мотоциклах з об’ємом 350 кубічних сантиметрів. Він – єдиний гонщик, якого після перемог носили на руках разом із мотоциклом. Леопольд – талановитий конструктор. Він самотужки вдосконалював заводські мотоцикли, їздив на авіаційному бензині, розганяв потужність двигуна, викидав важкі запчастини і переобладнував фільтри доверху, щоб у них не потрапляла вода під час переїзду через річку. Саме він вибрав трасу на березі Пруту, де зараз центральний міський пляж. Але її також невдовзі закрили. І тоді Леопольд обладнав трасу в селі Біла. Туди приходили тисячі вболівальників. Але потім почалися зсуви грунту і 1956 року трасу закрили, а Леопольд пішов з мотоспорту. Окрім Барановського, тоді прославилися гонщики Микола Драгунов, Володимир Данилюк-батько, Анатолій Грузінцев (чемпіон СРСР зі спідвею 1962 року).
За перше місце – одеколон "Шипр"
Друге покоління мотогонщиків-майстрів спорту – Геннадій Місюра, Іван Кучумов, Петро Міліщук, Роман Заєць, я – тренувалися на трасі в кінці вулиці Сторожинецької, – продовжує Володимир Токарюк. – У той час вже з’явилися "чизети" – мотоцикли з Чехословаччини, легші та потужніші. Усі витрати мотогонщиків фінансувала держава, тож нам жилося непогано. Ми мали по кілька мотоциклів – під час змагань я розбив їх не менше 20. Нагороджували грамотами та призами – переважно шахматами, майками, а за перше місце – одеколоном "Шипр". У спортсменів було по кілька наборів шахмат. На початку 1980-их років вийшла постанова ЦК КПРС про скорочення витрат на спорт. Справи покращилися лише після того, як мій вихованець Михайло Ротар 1985 року організував на тодішній мототрасі в селі Остриця змагання на першість СРСР з мотокросу. Прийшло понад 100 тисяч глядачів. А потім Михайло обладнав трасу на "Гравітоні", де вперше зробив штучні насипи. Бо до того часу ми їздили по природній трасі.
18 травня відбудеться першість світу на мотоциклах з колясками, присвячена 60-літтю мотоспорту на Буковині.
