На початку війни, 1941 року, мешканці Іспаса на Вижниччині під керівництвом сільського старости Івана Дениса врятували від загибелі 15 єврейських родин своїх односельчан. Вони не допустили у село активістів профашистської румунської організації "Кузі", які влаштовували єврейські погроми в навколишніх селах.
– Керівник Міжнародного центру Толерантності Олександр Фельдман запропонував вшанувати подвиг мешканців села Іспас, що став відомим завдяки книзі "Квіти та сльози" класика єврейської літератури Йосипа Бурга, – розповідає сільський голова Іспаса Іван АНДРОНЮК. – Гарний варіант пам’ятного знака запропонував чернівецький скульптор Іван Салевич. Це мотив ікони в бронзовому напівколі. Тут буде зображено єврейську родину, українську жінку, православного священика. Символічні зображення демонструють історію того, що відбувалося. Головним із елементів пам’ятного знака буде камінь, привезений зі Святої Землі і освячений за православними канонами. Вшанування подвигу іспасчан відбудеться напередодні святкування Дня Незалежності.
– Я тоді був хлопцем і лише з роками зрозумів, яке лихо могло трапитися, – розповідає 78-річний мешканець Іспаса Георгій ЮСИП. – Якось влітку 1941 року я сапав на городі, звідки було видно центр Іспаса, і побачив 20-25 осіб, що йшли до нас із Мілієвого. У руках вони тримали дрючки, коси і вогнепальну зброю. Сільського управління в Іспасі на той час не було. У нас жив двірник (сільський староста. – ред) Іван Денис, який працював у канцелярії – так ми називали сільську раду. Саме він не дозволив скоїти ці ганебні вчинки в Іспасі. А того ж дня я дізнався, що у Мілієвому вже відбулися жахливі єврейські погроми.
Єврей пан Бурик, коли з’явилися "кузісти", переховувався в нашому будинку та в родичів моєї майбутньої дружини. Ховалися євреї у хатах українців, доки не встановилася румунська окупаційна влада. Потім їх зібрали у Вижниці, де перебували єврейські родини з усього району. Ще пізніше бричками перевезли до Чернівців, де було гетто. Після закінчення війни більшість іспаських євреїв жили у Чернівцях. А пан Бурик декілька разів ще приходив до мене додому. Після 1946 року, здається, він виїхав до Ізраїлю.
– Я бачила, як із Мілієвого ішли люди з косами та сокирами, – тримаючись руками за голову, розповідає 82-річна жителька Іспаса Валентина ГУЛЮК. – Я працювала у двірника Івана Дениса і можу сказати, що саме він захистив людей. Двірник сказав "кузістам", що він газда і не дозволить, аби люди із чужого села тут командували. Більше ті люди не приходили. Євреї у нашому селі запам’яталися мені добрими людьми. Я працювала у пана Бурика – товкла горіхи, які пересилали до Польщі. За день платили 20 румунських леїв. Після приходу "кузістів" пан Бурик багато разів переховувався у моєму будинку. А ще зі мною в класі вчилися дві подруги – я дуже переживала за них. Через декілька днів дівчата кудись виїхали. Сумно і дуже страшно було.
– Через дорогу від моєї хати була корчма, – пригадує 82-річний Танасій ШТЕФ’ЮК. – Там зажди збиралося багато людей. Пам’ятаю, зупинився неподалік корчми і чую дивні розмови. Мовляв, "кузісти" побили у Мілієвому євреїв і збираються іти до нас. Я увійшов до хати і кажу батькові про чутки. Він негайно змусив мою сестру привести двірника до нашої хати, де почали збиратися люди. Односельчани були категорично проти погромів. Через годину побачив групу людей із вилами, косами та гвинтівками. Вони прямували до сільради. Там двірник їм сказав, що в Іспасі є свої люди і вони наведуть лад із єврейськими сім’ями. "Кузісти" пішли назад, але чотири з них повернули до моєї хати. Звернулися до моєї мами, щоби дала поїсти. А я сидів неподалік у закутку і чув, як вони вихвалялися погромами, які скоїли в сусідньому Мілієвому. Між собою говорили, як гарна дівчина-єврейка втікала драбиною на горище, але її наздогнали і закололи вилами.
В Іспасі була синагога, де молилися євреї. Та після появи активістів "Кузі" туди вже ніхто не приходив. Декілька днів у моєму будинку на горищі у сіні переховувалися дві дівчини. Потім із сім’ями вони втекли до Чернівців. Прикро, що після страху, який заподіяли "кузісти", я більше не бачив наших євреїв. Вже тоді вони були справжніми підприємцями.
