Микола Суховерський – патріот, меценат, почесний доктор університету

Людина – дивне Боже створіння. Одна на іншу не подібна ні життям, ні характером, ні звичками. Іноді живе довго, виявляє активність, намагається бути в центрі подій, а цього ніхто не помічає, бо все життя – намагання. По-іншому складалася життєва дорога Миколи Суховерського, якому днями виповнюється 94 роки. Він не воював зі зброєю в руках, не ризикував життям, долаючи мінні поля, не виносив з поля бою своїх побратимів, він не став героєм і не носить на грудях іконостасу урядових нагород. Однак його життя – це повсякденна боротьба за право власного народу називатися нацією. Він – живе відображення цілої історичної епохи, а у його долі – драматична доля українського народу в усій її складності і незламності.
Вже у шостому класі вступив до таємної організації
Микола Суховерський народився у Великому Кучурові під Чернівцями напередодні Першої світової війни. Ще маленьким хлопчиком він відчув несправедливість чужинської окупації, а підлітком не міг змиритися з тим, що українським буковинцям румунська влада відмовляла у повноцінному культурному та політичному житті. Навчаючись ще у першому класі Чернівецької гімназії, Микола впав у немилість директора тільки за те, що керував своїми друзями під час кидання сніжок у румунських школярів. Можливо, саме це й визначило суспільну активність хлопця. Вже у шостому класі він вступив до учнівської таємної організації "Пороги" при академічному товаристві "Запороже". Це була патріотична організації, яка займалася національним вихованням молоді, підготовкою її до українського суспільного життя.
Величезний вплив на юнака справила родина, де панував український дух. Всі Суховерські були активними учасниками культурного та суспільного життя на Буковині. Належати до українського товариства вважалося у родині звичною справою. Зважаючи на те, що навіть традиційну й улюблену спортивну гру юнаків міжвоєнного періоду було перетворено на свого роду політичну боротьбу, було створено футбольну команду "Дружина Суховерських", яка славилася не тільки талановитою грою, але й патріотичними настроями.
Румунська влада заборонила всі українські товариства
Хлопці намагалися не втрачати зв’язку з українським життям Галичини. Впливи ОУН тут були надзвичайно сильними. Через студентські товариства Микола Суховерський познайомився з її ідеями, через Івана Григоровича та Сильвестра Никоровича був задіяний у поширенні часопису "Самостійна Україна", що виходив тоді у Чернівцях. Значний вплив на погляди юнака справило спілкування з Орестом Масікевичем, який пропонував читати патріотичну літературу "Розбудова нації", "Сурма", "Український вісник" тощо.
Час формування світоглядних основ молодого Миколи Суховерського був надзвичайно складним. У міжвоєнний період на Буковині чимало учнів гімназій намагалися не хизуватися своїм українським походженням, навпаки, щоби легше скласти іспити, вони свідомо записувалися румунами. Стійко витримувати всі випробування було під силу тільки витривалим і свідомим юнакам, до яких належав і Микола Суховерський. Значною його перевагою завжди був надзвичайно гострий розум, що давало змогу обходити численні перепони як у гімназії, так і в університеті. Таким чином, поєднуючи активну політичну діяльність з успішним навчанням у Чернівецькому університеті, Микола Суховерський 1937 року став адвокатом, а 1939-го отримав докторат з політичної економії.
Але у повітрі запахло війною. Румунська влада заборонила всі українські товариства на Буковині. Проте Суховерський зі своїми товаришами вирішили здійснювати національну роботу під захистом спортивного товариства "Довбуш" та новоствореного "Іван Мазепа". Таким чином вдавалося витримувати неймовірний тиск з боку влади.
Але ще складнішою виявилася ситуація на Буковині з приходом сюди більшовиків. Микола Суховерський на собі відчув всю увагу нової влади до учасників місцевих патріотичних організації. Хоча його доля ще милувала: будучи глибоко законспірованим членом ОУН, зумів отримати посаду юрисконсульта, а потім адвоката, вистояти під тиском різних підозр та доносів. Та все одно Суховерський мусив нелегально покинути Буковину навесні 1941 року і перебратися до Німеччини. Тут молодому адвокатові довелося негайно змінити фах – він став мулярем та сталеваром, але найголовніше – він розпочав діяльність в Українському Національному Об’єднанні, щоби здійснювати національно-культурну роботу серед українців, що прибували з Галичини та Наддніпрянщини. Це було надзвичайно складно, особливо після 30 червня 1941 року, коли почалися арешти оунівців. Доводилося виконувати чимало нелегальної роботи, в тому числі й пересилати до Києва патріотичну літературу, допомагати перебиратися в Україну членам ОУН для налагодження політичної діяльності тощо.
Завдяки Суховерському відновлено друкарню університету
Закінчення війни 1945 року не принесло спокою українським патріотам. Після складного й тривалого перебування у таборах Микола Суховерський зумів переїхати 1949 року до Канади. Тут розпочалося нове життя. Вже можна було забути про нелегальну роботу, випростатися на повний зріст і заявити: "Я – українець!" Звісно, не все так просто складалося на новій землі, доводилося думати про "хліб насущний", утримання власної родини. Але найголовніше – Микола Суховерський негайно включився у діяльність канадських українських організацій. Зокрема, налагоджував філії Українського Національного Об’єднання в Альберті, працював з Українським визвольним фондом, який допомагав українській справі на рідних землях. Особливо активною була робота пана Миколи у Комітеті Українців Канади (тепер Конгрес Українців Канади), який об’єднував всі українські некомуністичні організації, та в Українському Національному Союзі. Величезних зусиль він докладав до консолідації всіх розрізнених українських патріотичних товариств.
Водночас Миколі Суховерському вдалося закінчити бібліотечні курси і працювати у відділі каталогування бібліотеки Альбертського університету, а пізніше він обійняв посаду головного бібліотекаря східноєвропейських студій. Саме тут він здійснив свої основні дослідження в галузі української бібліографії, видавши вісім бібліографічних видань.
Здобуття Україною незалежності 1991 року додало сил і наснаги Миколі Суховерському для ще активнішої роботи задля свого народу. Невтомно він об’їжджав українські поселення, розмовляв з членами різних організацій, переконуючи їх у необхідності збирання коштів для фінансової підтримки Народного Руху та Товариства української мови імені Тараса
Шевченка. Природно, що найбільше зусиль він доклав для піднесення українського життя у своєму рідному місті. Зокрема, було зібрано кошти на підтримку місцевого Товариства української мови, деяке обладнання надано школам. Але особливо боляче він сприйняв скруту, яку 1993 року переживала його Alma mater. Завдяки добродійним внескам, які зібрав доктор Суховерський, вдалося відновити друкарню Чернівецького університету, забезпечити його офісною технікою. Університет відзначив заслуги українського патріота, надавши йому звання Почесного доктора.
Сьогодні Миколі Суховерському 94 роки. У нього славне життя невтомного орача української ниви, сіяча патріотичних ідей, доброго чоловіка, батька, дідуся, прадідуся. Він нічого не прагне для себе. "Нація над усе" – його життєве гасло. Сьогодні ми бажаємо Миколі Суховерському в доброму здоров’ї зустріти свої перші 100 літ і ще довго своєю нестримною енергією показувати приклад молодим генераціям українців.