Закінчивши фізичний факультет ЧНУ та пропрацювавши десять років викладачем училища, Микола Ахтемійчук відкрив мале приватне виробничо-комерційне підприємство з виготовлення меблів. Це стало можливим завдяки грошам діда, який усе життя пропрацював у Канаді.
– Довгі роки мій дід Тодор, який народився 1897 року на Буковині, жив у Едмонтоні в Канаді, – розповідає Микола Ахтемійчук. – Виїхав він туди юним сімнадцятирічним юнаком ще до Першої світової війни. А повернувся в Україну старим і хворим, коли йому було вже 92 роки. Захотів тут померти та бути похованим. Привіз деякі гроші, частину дав мені, на що я і відкрив свою фірму.
Першу кухню
зробили для себе
А почалося все з того, що сім’ї Ахтемійчуків потрібні були кухонні меблі. Дружині Ларисі хотілося, щоби вони не були схожими на інші. Отож, Микола Іванович поїхав до Польщі, де придбав заготовки. У Чернівцях знайшли одного майстра, який їх склав. Кухня вийшла гарною. Коли її встановили, у гості завітав один знайомий, подивився і теж захотів таку. Виготовили і для нього. Першими замовниками фірми були наші знайомі, родичі, друзі. Потім їхні знайомі та друзі. І так пішло-поїхало, – пригадує приватний підприємець. – Зараз виготовляємо не тільки кухні, а й спальні, передпокої, дитячі, шафи-купе, офісні меблі – усе, крім м’яких частин. Нашими замовниками у Чернівцях були "Машзавод", "Укрпошта", СБУ, УМВС, прокуратура, медуніверситет, Першотравнева райрада, консульство Румунії. Наші меблі можна побачити і в інших містах України, хоча ми майже ніколи не рекламували свою продукцію, бо і так завжди мали багато замовлень. Через магазини меблі не реалізовуємо, а контактуємо безпосередньо з клієнтом. Конкуренції не боїмося, тому що більшість підприємств виготовляють стандарт, а ми – під конкретне приміщення та на індивідуальне замовленням. Роботи вистачає. Багато людей будуються, відкривається чимало офісів.
Власноруч сконструював
два верстати
Починалася фірма з двох працівників. Поступово їхня кількість зростала, і зараз тут працює майже 30 осіб: розкрійники, клеїльники, складальники.
– Сьогодні знайти кваліфікованого працівника надзвичайно важко. Ми могли би виготовляти удвічі більше меблів, ніж зараз, бо замовлень вистачає, але нікому,– скаржиться Микола Іванович. – На жаль, у Чернівцях не готують фахівців із виробництва меблів. Не кажучи вже про конструкторів. Троє наших конструкторів мають вищу математичну освіту, і їм довелося переучуватися самотужки. Середньомісячна зарплата наших працівників – півтори тисячі гривень. Ми довозимо їх на роботу за власний рахунок, придбали необхідні інструменти, пошили форму з логотипом фірми.
Спершу заготовки для меблів фірма привозила аж із Польщі. Там усе різали, готували до складання. Але це обходилося дуже дорого. Тому згодом придбали верстати і почали багато операцій виконувати самі. Два верстати власноруч сконструював Микола Іванович, побачивши подібні на одній із виставок. Якщо колись одну кухню виготовляли майже місяць, то зараз за тиждень – п’ять. Усе це завдяки використанню сучасних технологій.
– Зараз беремо заготовки переважно з Надвірної, що на Івано-Франківщині, – розповідає Микола Ахтемійчук. – Хоча у нас є постачальники по всій Україні: в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Білій Церкві, Львові, Одесі... Передплачуємо спеціалізовану літературу, їздимо на всі виставки, бо інакше неможливо втриматися на ринку меблів, який змінюється чи не щодня: з’являються нові матеріали, технології, верстати.
– Наші верстати здебільшого іноземного виробництва. Є чеські, китайські, італійські, – розповідає приватний підприємець. – Доводилося брати кредити у банку. Оскільки ми зарекомендували себе досить добре і своєчасно сплачуємо всі проценти, нам довіряють у багатьох банках і оформлюють кредити за два-три дні.
Сімейні розмови – переважно про меблі
Микола ще студентом був трудоголіком – весь час щось вигадував, тесав, паяв, – розповідає дружина Лариса, яка працює на фірмі головним бухгалтером, хоча теж закінчила фізичний факультет ЧНУ. – Вдома ми розмовляємо здебільшого про меблі. Та це й не дивно, адже наша сім’я живе на другому поверсі будинку, а на першому розташований офіс. Чоловік встає о 04.00-05.00 ранку, одягається і спускається сходами вниз. Ось він уже й на роботі. О 07.00 їде на виробництво. Так і мотається весь день до 21.00, а то й пізніше. Вихідних у нього немає. Інколи влітку вириваємося сім’єю на море. Але і там немає спокою – постійно дзвонить телефон, комусь весь час щось потрібно. Микола не витримує більше тижня, залишає нас і повертається на роботу. На різні захоплення часу в нього не вистачає. Навіть телевізор подивитися ніколи.
– Усі родичі кажуть, що я схожий на діда характером. Він би пишався мною, якби побачив нашу фірму, – переконаний Микола Ахтемійчук.
Поверталися з навчання: стали відомі нові подробиці трагічної ДТП у Франції, у якій постраждали буковинці
