У паспортах мешканців мікрорайону Ленківці вказана міська прописка. Однак місцеві діти зазвичай пишуть місце свого народження так: "Місто Чернівці, село Ленківці". Та не кожне буковинське село має такі проблеми, як один із міських районів, який було приєднано до обласного центру 1964 року. За цей час сталося дві визначні події: було проведено газ і встановлено телефони, щоправда, більшість коштів вклали самі мешканці. Чимало грошей ленківчанам доводиться витрачати на свічки, бо електричне світло часто зникає. У центрі поселення є лише один магазин, а біля школи – невеликий кіоск. Із розважальних закладів – два невеликі кафе. Ні пошти, ні поліклініки, ні об’єктів соцкультпобуту. Немає у Ленківцях жодної заасфальтованої вулиці – вони й досі покриті гравієм. З їхньої ширини можна зрозуміти, що тут мешкають справжні українці, котрі заради грядки під огірочки переносять свої паркани дедалі ближче до сусідських дворів, тому двом машинам практично ніде розминутися.
Місцеві мешканці й досі з вдячністю згадують священика, у хаті якого виросло та виховалося не одне покоління ленківчан. Бо саме в цій добротній садибі, збудованій ще за Австрії, й досі розміщується дитяча установа №2. Вміли колись будувати! Як і сотню років тому, пічки опалюються дровами, а воду накачують помпою та носять відрами. Малюки миються з раритетних умивальників, а в туалеті вихователі зливають воду ковшиками. Але, незважаючи на такі умови, садочок переповнений удвічі, та ще й черга є.
Немає у Ленківцях жодного розважального молодіжного закладу. Якщо торговий центр "Метро" німці збудували всього за три місяці, то "Містобуд" спромігся за півтора року звести лише перший поверх
місцевого Будинку культури.
У загальноосвітній школі № 40 цього року немає випускного класу, а першокласників вдалося набрати лише ... восьмеро.
– Зараз у нашій школі навчається 170 учнів, а раніше було 500 і більше, – розповіла заступник директора Любов СОХАЦЬКА. – Дітей і батьків лякають умови: туалет на дворі – за 300 метрів від основного корпусу, фасад обсипається, ніколи не мінялися вікна і двері. А коли вимикають освітлення, то одночасно виключається і опалення, тому дітям доводиться сидіти на уроках одягнутими.

Історична довідка
Фортецю збудували без жодного цвяха
Ленківчани з гордістю стверджують, що саме з їхнього поселення почалися Чернівці. І як незаперечний доказ показують порослі травою залишки земляного валу Ленковецького городища. Археологічні розкопки засвідчили, що земляний вал спорудили галицькі князі ще в давньоруські часи – десь наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ століття, і він відігравав важливу оборонну роль. А Ленковецьке поселення складалося з трьох основних частин: укріпленого дитинця, де зосереджувалася військово-феодальна знать, міських посадів, де мешкали ремісники і дрібні торговці, та селища Слободи, де трудилися землероби.
– Фортеця стояла на перехресті торгових шляхів у долині річки Прут, захищена з півночі непрохідними болотами урочища Багна, – розповів дослідник Ленківців Корнелій САЇНЧУК. – Оборонні укріплення складалися з декількох ровів, заповнених водою, дерев’яного частоколу і земляного валу завширшки п’ять метрів. Під час ворожого нападу стрімкі глиняні схили поливалися водою. Піднятися по них під градом каміння було майже неможливо. До речі, фортецю було збудовано без жодного цвяха. Розкопані на території городища житла підтверджують, що мешкали в них дружинники різних статків. Багатші займалися ще й торгівлею і, можливо, збирали мито з купецьких караванів. У центрі дитинця розміщувався великий будинок із підвалом, що, ймовірно, належав комендантові фортеці. На території міських посадів мешкали різні ремісники, які складали основну частину населення. А селищем, де мешкали здебільшого землероби, володіла родина Ленца, від якої, власне, і походить назва поселення. Урочище "Селище" згадується і пізніше в літописі 23 лютого 1488 року під назвою "Ленцовичове село". Хоча Раймунд Фрідріх Кайндль стверджує, що назва Ленківці походить від слова "лек", тобто луг, заболочена місцевість. Й досі територію між Ленківцями та Рогізною старожили називають Багнами.
Ленковецька фортеця простояла майже століття, і була повністю зруйнована під час великої пожежі.
У давні часи Прут був дуже повноводним і часто виходив із берегів. 1837-го та 1889-го років Ленківці опинилися повністю під водою, мешканців навіть довелося евакуювати. Цілком зрозуміло, чому міське поселення, котре стало початком Чернівців, довелося переносити на більш безпечний правий берег Пруту.

НЕРУХОМІСТЬ
Житло продається одиницями
Як стверджує наш постійний консультант, член ради Асоціації фахівців з нерухомості України (АФНУ), директор філії агентства нерухомості "Ваш Ковчег" Віталій АВДЄЄВ, житло у мікрорайоні Ленківці не має попиту.
– Продаж протягом року вимірюється одиницями, відповідно через відсутність достовірної інформації неможливо здійснити якісний аналіз цін, – розповідає Віталій Авдєєв. – Хоча в середньому вона становить приблизно 845 доларів за квадратний метр. У цьому мікрорайоні лише приватна забудова, багатоповерхівок зовсім немає. І про якісь перспективи говорити не беруся, оскільки у Ленківцях для цього не існує жодних умов.

ПЕРСПЕКТИВИ
Завдяки гіпермаркету з’явилася каналізація
– На мікрорайон Ленківці чекають великі перспективи, – пообіцяв головний архітектор міста Сергій ГОМОНОВИЧ. – Сюди приходять великі інвестори, з якими ми пов’язуємо певні надії. Так, 31 жовтня відкривається торговий центр "Метро". А навпроти – на вулиці О. Вільшини – незабаром почнеться будівництво ще одного супермаркету. Розробляється план забудови вулиці Галицький Шлях, де споруджуватимуться індивідуальні приватні будинки, об’єкти соцкультпобуту, сервісний центр. Біля траси передбачено збудувати ще один торговий центр. На в’їзді до Нових Ленківців буде споруджено приватний готель. Ще цього року розроблятиметься проектно-кошторисна документація на спорудження дошкільного закладу. Оскільки торговий центр "Метро" провів каналізацію, то є змога каналізувати школу, дитячий садок та інші громадські об’єкти.

Обличчя району
Корнелій Саїнчук зібрав у книзі ленківчан зі всього світу
Книгу про Ленківці написав Корнелій Саїнчук, котрий народився і виріс тут. Батьківську хату, яка збереглася й досі, він перетворив на своєрідний музей, куди часто навідується з дітьми та онуками. Книга повинна вийти до 600-ліття Чернівців під назвою "Веселка над Прутом".
– Матеріали я почав збирати ще сім років тому, – розповів Корнелій Ілліч. – Книга вже майже готова. Це буде 110 сторінок тексту і 250 рідкісних знімків, які ще ніколи не друкувалися. Їх я шукав не лише у Ленківцях, ходячи від хати до хати, а й ледь не по всьому світу. І виявив чимало цікавих фактів. Наприклад, що у 30-х роках минулого століття у стодолі Григорія Веренка діяв Український народний театр, який ставив п’єси Тараса Шевченка та Ольги Кобилянської. Світлину трупи вислав мені син власника приміщення Ярослав Веренка – відомий учений-кібернетик, який мешкає у Києві. В Ленківцях у бабусі та дідуся провів свої дитячі роки знаний всьому світові художник Микола Бідняк, котрий, не маючи обох рук, малював свої дивовижні картини, тримаючи пензель зубами. А Віра Оленчук має на своєму городі раритетний хрест – єдиний, що зберігся зі стародавнього кладовища. На подвір’ї Марії Басараби встановлено дерев’яне розп’яття, якому вже понад двісті років. Виявляється, що в цьому господарстві постійно гинула худоба. І господарям порадили поставити хрест. Відтоді – за два століття – родина не втратила жодної худібки.
Корнелій Саїнчук також написав слова і музику до пісні про Ленківці.

Гордість району
Першими в Україні примирили ветеранів
Найбільше мешканці Ленківців пишаються тим, що першими в Україні 1996 року спорудили пам’ятник "Примирення". На одному боці гранітної плити викарбували прізвища односельців, котрі загинули в роки Великої Вітчизняної війни в радянській армії, на другому – вояків ОУН-УПА. А примирило всіх розп’яття Ісуса Христа. Біля монумента посадили кущі калини, збудували капличку, щоби можна було прийти помолитися і поставити свічечку за упокій душ полеглих.
– Ленківчани – розумні люди, тому ворожнечі на грунті політики між ними немає, – запевнила депутат міської ради Любов СОРОХАН. – Час був такий жорстокий, що, бувало, рідні брати воювали один проти одного. І їх потрібно було примирити і дати спокій їхнім душам. Біля цього пам’ятника ми збираємося на всі великі свята – державні та релігійні. А на 9 Травня просто на толоці накриваємо столи для ветеранів – приносять хто що може. Біля пам’ятника постійно є вінки та букети квітів. А жінки, повертаючись у неділю з церкви, приносять сюди пахучий васильок.