Росошанська швабка Розалія Шкурей, котрій нещодавно виповнилося сто років, майже до 85-ти ходила на базар, несучи кошик на голові, а не сумку в руках. І носила в ньому городину, яблука, груші, сливи, квіти.
– Мама підкладала під кошик спеціальну подушечку, яку шила сама і набивала її соломою, – пригадує донька Ганна Дмитрівна. – 25-30 кілограмів підіймала легко, наче пір’їну. Автобуси тоді не їздили, то вона йшла пішки на базар крутою вулицею 28 Червня. Ми ще дивувалися, як легко вона ступала снігом, і жодного разу навіть не послизнулася. Я теж намагалася навчитися цього, але не змогла. Може, тому мама й досі така струнка.
Розалія Шкурей народилася на Роші в німецькій сім’ї. Їхній будинок зберігся донині, хоча тепер там живуть чужі люди. Старенька розповідає, що мала трьох сестер. А її батько Якоб працював у чернівецькому магістраті й наглядав за будівництвом. У родині розмовляли німецькою мовою. Розалія закінчила лише чотири класи німецької школи, але добре знає румунську та українську. "Прабабуся і тепер розмовляє з нами німецькою мовою, – розповідає 12-літня правнучка Юлія. – Щоби її добре розуміти, я навіть почала вивчати в школі німецьку мову. Адже вулиці вона й досі називає так, як це було за Австрії".
Розалія Якобівна добре пам’ятає все, що відбувалося багато років тому. Пригадує, що вона та її подруги одягалися у білі вибиті сорочки. Обов’язковим атрибутом кожної швабки був фартушок. Ніхто в Чернівцях не вмів вирощувати таку городину – цибулю, кріп, петрушку, – як вони. Щоранку носили на базар продавати. А щонеділі із подругами йшли до єзуїтського костелу "Серце Ісуса", який тоді виглядав дуже гарно. Біля нього стояла невеличка капличка. Розалія співала у
церковному хорі. Навіть збереглася велика фотографія всіх хористок. Каже, що одягалася дуже гарно, бо всі швабки були великими модистками і шили одяг у відомих чернівецьких кравців. А її чоловік Дмитро носив костюм і капелюх. Зустрічалися вони п’ять років. А потім на початку 40-х, покинувши будинки та все нажите майно, втекли до Румунії, звідти – до Німеччини, де жили в переселенських таборах. Розалія із Дмитром пізніше повернулися до Чернівців, хоча батьки та сестри залишилися в Німеччині. Тут вони одружилися, і Розалія перейшла до чоловіка на Клокучку, де і прожила все своє життя. Тут народилося двоє її дітей, троє внуків та шестеро правнуків. Усіх їх вона вибавила. Одну з онучок бабуся назвала Крістіною – на честь своєї мами. Вся родина тримається купи. Розалія Якобівна живе зі своїм сином, внучкою і двома правнуками. Всі інші теж живуть поблизу – на Клокучці. "Маю вже сто років, – каже старенька. – А звідки вони взялися – не знаю. Не випила ніколи жодної таблетки. Щоранку молюся і прошу в Бога, аби дав дожити до весілля правнука Юрія, якому зараз 15 років".
