Нещодавно Тарас Чубай, лідер
гурту "Плач Єремії", відсвяткував 20 років творчої діяльності. А ще у нього народилася донечка Меланія, якій незабаром виповниться рочок. Тарас почав зводити власний будинок під Києвом та готує другий том пісенника "Світло і сповідь". Під час візиту до Чернівців пан Тарас поспілкувався з кореспондентом "МБ" за чашкою зеленого чаю.
Донька слухала музику ще до того,
як з’явилася на світ
– Більшість людей вважає, що мати дітей у вашому віці трохи пізно...
– Це абсурдно так думати. У червні мені виповниться 37. Коли я думав, що треба мати дітей, то приблизно орієнтувався, що у моєму житті ця подія станеться після 35 років. Але навмисно я цього не планував. Сталося так, як стається, – із Божої волі. Зараз я й справді до цього готовий. Якби це сталося років десять тому, мені було б складно.
– Ви змінилися після народження Меланії?
– Я став щасливим. До цього насправді не знав, яке воно щастя. Народження дитини – багато клопотів, але це кайфові клопоти. Одного разу я влаштував їй короткий концерт, коли вона була ще у мами в животі. І ми спостерігали реакцію – живіт рухався. Вона була готова до музики. У два місяці Меланія вже їхала з нами до Львова на весілля родичів. Пам’ятаю, колись я не міг три години вкласти її спати. Посадив доньку, взяв гітару і почав їй грати пісні. Було чітко видно – якщо пісня не вдавалася, вона плакала, подобалась – уважно слухала.
– Діти співаків, зазвичай, продовжують творчий шлях батьків. Ким би ви хотіли бачити свою доньку у майбутньому?
– Я не буду нав’язувати Меланці ідею, щоби вона ставала музиканткою. Вона сама вибере, ким стати. Але, гадаю, буде добре, якщо вона гратиме на кількох музичних інструментах, співатиме, малюватиме, писатиме римовані рядки.
"У будинку буде окрема кімната
для барабанів"
– Ви вже закінчуєте зводити будинок?
– Будинок ми почали будувати наприкінці липня минулого року. Ми купили землю під Києвом. Моя дружина працює в Києві, і я там мешкаю з 2000 року. Хочу втекти з міста. У мене квартира на 15-му поверсі на Березняках у Києві. Тут чудовий краєвид на Дніпро, але не можу жити в місті. Коли почали будівництво, біля хати на прекрасному лузі з квітами завівся бур’ян. Коли закінчимо будівництво, вирвемо ті бур’яни. Власноруч я двічі пофарбував понад двісті квадратів площі. Так фарби нанюхався, що ходив, як токсикоман. У будинку буде кімната, відведена під мою студію. Площа мого кабінету – майже 35 квадратних метрів. Для барабанів буде окрема кімната за склом.
– Ваша дружина – музичний критик за освітою. Вона дає вам поради?
– Вона мені дуже добре пояснює теоретично речі, в яких я сам відчуваю, що щось не те. І я впевнено почуваюся, коли знаю: "Так, це я зробив правильно".
– Розкажіть, як писалася легендарна "Вона".
– "Вона" – однолітка гурту "Плач Єремії". "Вона" писалася 1990 року, і ніколи не думав, що я таку пісню буду співати. Але мене вмовили мої друзі. Сталося це 1994 року після поїздки з туром до Америки. Я її там почав співати. Зараз усі знають пісню, усі її співають, але й гадки не мають, хто її автор і що він ще живий (сміється – ред.).
– На телеканалах "Плач Єремії" не побачиш, але ваші пісні – популярні. Чим можете пояснити такий феномен?
– На телебаченні нас немає, тому що я не буду платити за ефіри. І тут немає феномену – якщо ти робиш щось справжнє, воно справді працює. А теперішнє телебачення орієнтоване на аудиторію нерозвинених людей. Дітки – не досвідчені і "ведуться" на оце кольорове блимання, яке з мистецтвом немає нічого спільного. Я не працюю за законами шоу-бізнесу, але мені вдається жити на сцені вже двадцятий рік.
Навчився грати
на гітарі за два дні
– Олег Скрипка знявся у рекламі "Кока-коли". А ви б не хотіли?
– Я мав досвід роботи в рекламі. Коли переїхав до Києва, у мене в кишені було двісті доларів. Треба було якось винаймати квартиру, а тоді був період, коли довго не було концертів. Були знайомі в Києві, які займалися рекламою. Вони мене й запросили до співпраці. Я пішов на студію, і виявилося, що за київськими стандартами у мене "не українська мова". Я брав участь у пробах, за які платили гроші, щось начитував голосом і навіть наспівував. Проте це нікуди не пішло. Потім був період, коли мені почали телефонувати круті бренди і теж пропонували начитати. Але я "заліпив" таку ціну, що вони вже не звертаються.
– Коли заробили перші гроші?
– Я завжди хотів грати на гітарі. Але оскільки вчився у музичній школі, то мусив грати на скрипці. Мені позичили гітару, яка все літо простояла у кутку моєї кімнати. Я боявся до неї братися. Але влітку 1987 року взяв її до рук і за два дні навчився грати. Ще протягом наступних двох тижнів я написав близько тридцяти чи сорока пісень, і деякі з них співаю досі. Ще через два тижні я вийшов на сцену, а потім поїхав на гастролі. Все було дуже швидко. На той час були високі зарплати. І я – вісімнадцятирічний юнак – бавив своїх однолітків: усіх возив на таксі і пригощав у ресторанах.
