Авто | Нерухомість |
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Він+Вона | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Радіо | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
У квартирі фронтовика Павла Корчевого на видному місці висить ошатний піджак, на якому понад 20 бойових нагород. Серед них – два ордени Червоної Зірки та Великої Вітчизняної війни. Ще один орден – за Берлін – Павлові Григоровичу так і не дали, хоча й було представлення. Як каже господар, комусь з дивізійного начальства щось не сподобалося, то й викреслили з нагородних списків.
А довідався про це Корчевий вже після війни, коли служив комендантом на околиці німецької столиці.
Під час голоду вижили завдяки
двом кролям
Нині Павлові Григоровичу аж не віриться, що за плечима стільки літ. Каже, що промайнули так, "якби у вікно подивився". Але якщо розкласти отой 88-річний сувій, то на ньому багато було б сумних кольорів.
– Народився я на Вінничині, в селі Іванківці Тиврівського району, – згадує Павло Корчевий. – Добре пам’ятаю голодомор. Батько, щоби не померти, подався за два десятки кілометрів у копальні, де видобували сірий граніт, яким, до речі, облицьовано приміщення Кабміну в Києві. Нам залишив собаку, наказував, щоби берегли його до найгірших часів – для м’яса. Однак не вберегли – вкрав сусід. Люди, які мешкали неподалік у містечку Красне, рятувалися тим, що розкрадали могили на польському кладовищі і за знайдені цінні речі купували харчі. А ми з матір’ю та братом вижили завдяки двом кролям, яких утримували в ямі і які давали приплід. Тобто, щотижня ми мали кролика. Через рік повернувся батько, а я пішов до колгоспу пасти вівці. Барани були племінні й дорогі. Якось ми пішли на річку купатися, і заледве не втопився круторогий. Витягли й дуже переживали, бо за втрату барана можна було потрапити на Соловки. Пізніше доручили мені пасти й корів – за це давали відро супу.
До школи ходив у сусіднє село, за чотири кілометри. Вчився так, що мені дали відріз матерії на костюм, який я віддав матері на спідницю. Сім класів закінчив 1935 року з похвальною грамотою, на якій красувалися Сталін, Косіор та Постишев. Коли наше село окупували румуни, батько закопав її, щоб не знайшли. Для мене це – дорога реліквія.
Вчили собак кидатися з гранатами під танки
Як каже Павло Григорович, після школи він вступив до Одеського інституту борошномельної промисловості й елеваторного господарства.
А 22 червня 1941 року встали вранці й побачили, що немає польових кухонь саперного батальйону, який був розквартирований неподалік гуртожитку. Не побачили й медичних двоколок, які раніше стояли біля піхотного й артилерійського училищ. А о 12.00 по радіо почули виступ Молотова.
– У понеділок, 23 червня, німці бомбардували обидва вокзали, збиті падали наші літаки, а ми думали, що то фашистські, – розповідає Павло Григорович. – Наступного дня мене направили бійцем до пожежної команди при НКВС, гасили пожежі, які виникали в місті від ворожих бомб. Двічі ледь не загинув на вулицях Дерибасівській і на Пушкіна. Летів вночі з другого поверху від сильного удару струменя води, тиском у десять атмосфер, врятували платани.
Далі колишній студент став курсантом Одеського піхотного училища, вчився на мінометника і з боями відступав. На Дніпрі курсантів набилося в трюми катерів так, що якби був наліт, ніхто б не врятувався. Ледь минули Запоріжжя, як опинилися у новомосковських лісах. Тут курсантам привезли дві автомашини собак різних порід, яких потрібно було навчити кидатися з гранатами під танки. Для цього тварин не годували, прив’язували до шиї мішечки з піском, і вони бігли до трактора, який був замість танка й на якому прикріплювали шматок м’яса.
– Відступали майже до Уральська, – продовжує ветеран. – Морози – за 40 градусів з вітром. Якось кинули нас на німецький десант. 15 майбутніх офіцерів ледь не повідморожували собі статеві органи. Слава Богу, минулося, інакше могли розстріляти командира, який не подбав про теплі кальсони. Там отримав лейтенантське звання й посаду командира роти.
Під Бродами зустрілися
з бандерівцями, минулося розмовою
– А як ви потрапили у штрафники? – запитую Павла Корчевого.
– Відрядили мене в Тоцькі військові табори, що в Оренбурзькій області. Лише приїхав, як вночі сказали йти до підвалу. Ну, думаю, на розстріл, хтось щось доніс. Але ні, видали зброю і наказали стати в стрій до якихось солдатів. Так я став командиром роти штрафників. Охорона – з НКВС, причому ходили за нами повсюдно, навіть до туалетів. Всі штрафники – колишні в’язні. Якось на марші втекли 16 осіб. Їх пізніше знайшов замполіт, крім двох, серед яких був солдат з прізвищем Ульянов. Хлопці були порядні. Де б вони не були, всі знали, що "тюрма йде". Влітку 1944-го опинився у Полтаві, де вперше за війну наївся смачних пиріжків. А під Бродами на Львівщині нас четверо зустрілися з бандерівцями, я один був українець. Нас не чіпали, минулося розмовою. Потім мені знову дали штрафників, серед яких були й офіцери. Один з них добре вмів підробляти різні документи, завдяки яким пізніше втік з фронту. А ще два, колишні військкоматівці-хабарники, так набралися грошей, що коли їх викрили, то вони хотіли "Катюшу" купити, аби лише їх помилували. Використовували нас лише для розвідки боєм. Це – майже вірна смерть. Якщо залишився після одного такого бою живий – милували і відправляли у звичайні війська. Позаду завжди стояли загороджувальні загони НКВС. А офіцери "Смершу" – військової контрозвідки – мали таку владу, що їх слухалися навіть армійські генерали.
У військах
не любили Жукова – за жорстокість
Дійшов до Берліна. За 200 кілометрів від німецької столиці отримав завдання разом з двома взводами вибрати в селі місце для командного пункту дивізії. Був тут і генерал, командир дивізії, з коханкою. До речі, Герой Союзу. Бачу, дорогою на велосипедах їдуть приблизно 60 німців. Зав’язалася стрілянина. Генерал зі страху втік, покинувши коханку, яка з переляку обмочилася. Зустрічався я наприкінці війни й з англійцями, бо ще в інституті непогано знав англійську. А в останні дні війни нас кинули на Прагу. З полководців доводилося бачити маршала Конєва. А у військах найбільше не любили Жукова – за жорстокість і дурість. Приміром, розповідали, що він якось наказав скинути з моста в річку "Катюшу", щоби міг проїхати. Найбільше ж поважали Рокосовського.
Після війни Павло Корчевий опинився в Чернівцях, будував і довгі роки очолював хлібокомбінат, за що отримав ще один орден – "Знак Пошани".


Довідка


Згідно з даними обласної ради ветеранів війни, нині на Буковині проживає 6500 учасників бойових дій та інвалідів й 40400 всіх інших учасників війни. До Дня Перемоги учасники бойових дій отримають по 150 гривень, інваліди – від 280 до 350 гривень, інші учасники війни – по 55 гривень.
2006 року в області налічувалося 7400 учасників бойових дій та інвалідів. Якщо брати до уваги всю кількість осіб, які мають статус учасників війни, то природне скорочення їх становить в середньому за рік до 15%.

Автор: admin

Рейтинг:
(голосів: 1)
10-05-2007, 13:34
Коментарів 0 Переглядів 1814

Теги -
Коронавірус не відступає: сьогодні медики знову виявили значну кількість нових ковід-випадків
Назвали нову кількість буковинців, у яких сьогодні виявили коронавірусну хворобу COVID-19
Скільки грошей отримав Клічук: стало відомо про розмір зарплати мера Чернівців
Премії та надбавки за високі заслуги: за три місяці роботи Клічук заробив понад 115 тисяч гривень
Популярне Коментують
• Новини партнерів












«Нехай випробують вакцину депутати і міністри» Блог Надії Будної
Минулого вівторка до мене зателефонувала знайома і запитала, чи буду я вакцинуватися від коронавірусу
Чогось славна Садагура зажурилася Блог Ярослава Волощука
Цього року минає 250 років від часу заснування монетного двору в Садгорі
«Люди їхали з шуфлями в машинах...» Блог Анни Семьонової
Останні два тижні в місті панувала негода
загрузка...
Секрет у деталях. Чому "Pronto Pizza" така смачна?*

Що ж такого особливого у цій піці, розповів засновник мережі Pronto Pizza Микола ФЕДЕРКЕВИЧ.
Привітання з Міжнародним жіночим днем начальника Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства Василя Гончара*

Привітання з Міжнародним жіночим днем начальника Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства Василя Гончара.
Як можна набути лікарського досвіду і автоматизувати роботу: у Чернівцях запустили круту онлайн-платформу для стоматологів і зубних техніків!*

Інтернет-ресурс VRDSLAB для стоматологів і зубних техніків функціонує у Чернівцях уже 6 місяців і дає можливість молодим стоматологам здобувати досвід, а досвідченим лікарям і зубним технікам максимально автоматизувати свою роботу.
Ритуальні послуги у Чернівцях. Що робити і куди звертатися, коли вас спіткало горе?*

Стикнулися із болючою втратою близької людини? Зверніться у ритуальне бюро "Чорний тюльпан".
«АТБ»  для тебе: чому покупки в магазинах найбільшої української мережі завжди вигідні*

Вартість будь-якого товару в магазинах "АТБ" нижча за середньоринкову на 10–15%, а постійні акції ("Товар тижня", "Товар дня" тощо) дозволяють економити на покупках до 40–50%.
Як підготуватися до ЗНО з англійської мови якісно та вчасно? Як батьки можуть допомогти своїм дітям?*

Підготовка до ЗНО з англійської мови має бути послідовною і систематичною.
Сонячні кіловати посеред обійстя: реалізація сонячного проєкту у с. Топорівці*

Сонячну електростанцію потужністю 36,72 кВт ввели в експлуатацію у грудні 2020 року.
Медичний центр Altero: у вас завжди є вибір!*

Чуйність, розуміння, чесність та право вибору пацієнта – філософія Altero.