У нашій країні, де всі розуміються на політиці, футболі та борщах, фах політолога лишається непрестижним. Проте буковинці давно провели межу між столичними шахраями від політології та справжнім науковцем. Ігор Буркут є чи не найбільшим авторитетом у цій галузі для читачів, глядачів та студентів нашого краю. Бо він не бреше, не повчає і справді знає, про що говорить. 60-річний патріарх чернівецької політології – про нас і про себе."Політологи – це санітари"
– Чим політологія відрізняється від політики?
– Займатися політикою і політологією – це приблизно те саме, що займатися сексом і сексологією. Політики, зазвичай, маскують свої дії і мотиви, а політологи мусять докопатися до того, що ними рухає і донести це людям. Політологи виконують функцію санітарів суспільства – очищають політику від мерзоти, показуючи людям, що той політик нічого не робить для суспільства, постійно бреше і за нього не варто голосувати.
– Щодо санітарів… Ваша перша освіта – медична. Чи не аналізуєте часом як медик особистості певних політиків?
– Я певний час працював у клінічній лабораторії райлікарні, маючи справу із, м’яко кажучи, відходами людської життєдіяльності. Починав я свою діяльність з того, що порпався у купі лайна, і зараз продовжую те саме, але вже в лайні політичному. На жаль, у політиці дуже багато бруду. У політику дуже часто йдуть люди або хворі, або на межі норми і хвороби. Часто люди з певними відхиленнями у психіці хочуть компенсувати це, а політика дає таку можливість – вони в ореолі слави. Відхилення від звичайної норми для політики є нормою. У нас, на жаль, переважна більшість правителів – це те, що елітою аж ніяк не назвеш. Бо ж слово "еліта" означає "найкраще, відібране", а у нас – те, що спливло…
– До вас звертаються за політичними прогнозами. Було, що ви помилялися?
– Я дуже рідко даю одноваріантний прогноз, адже життя може розвиватися різними шляхами. Довгострокові прогнози є ненауковими. У політичному житті багато алогічного.
Я дуже хотів би, щоби деякі прогнози не збулися. Я був би щасливим, якби не збувся мій прогноз про розпад Югославії, про криваву боснійську війну, але він, на жаль, збувся. Інший прогноз – про розпад СРСР – не так вже й погано.
– Що вас смішить у сучасній політиці?
– Смішного дуже багато, на жаль. Люди сміються, коли є невідповідність. У нас є купа професорів у політиці, людей незрозуміло яких наук, які двох слів зв’язати не можуть. Є такі, що так і не навчилися володіти власним обличчям, рухами. Вони часто вступають в дискусії з тих проблем, в яких вони абсолютно не компетентні. Не можу забути, як Василь Волга починає засуджувати Тараса Шевченка за поему "Гайдамаки" і пояснює усій Україні, що там Залізняк убив своїх дітей. Так не Залізняк, а Гонта. Якщо берешся про щось говорити – хоча би розберися…
– Нинішні студенти відрізняються від своїх попередників?
– Працюю з ними вже 34 роки. На кожному курсі я зустрічав нікудишніх студентів і дуже хороших, більшість, як завжди, – це середні. Раніше були стимули, які нині не діють (стипендія, виселення з гуртожитку). Зараз діти звикли, що батьки за все заплатять. У нинішнього покоління загальний рівень освіченості нижчий, ніж у попереднього. Це біда середньої школи, їх просто випускають недовченими. Друга біда – відсутність життєвих ідеалів і серйозної мети. Мета набити шлунок, кишені – не спонукає до чогось доброго. Звичайно ж, є студенти, з якими працювати – насолода.
– Тобто ви не поділяєте думку, що "вища освіта в Україні померла"?
– Я не розчарований студентами. Я розчарований болванською системою, як студенти називають болонську систему. Сама болонська система – річ хороша, але коли у викладача є декілька студентів, з якими він працює. Коли студентів 50 чи 30 – це профанація.
– Ви пережили складний період, пов’язаний із важкою хворобою. Чи змінилося ваше сприйняття життя?
– Людей, які пережили клінічну смерть, я переважно впізнаю. У них змінилося ставлення до цього життя. Вони стали краще розуміти інших, стали більш поблажливими. Людина, яку важко було назвати лагідною, – змінилася: посміхнеться, когось пропустить. Оцей момент переходу туди й звідти показує, що суттєво у цьому житті, а що – ні. Коли приходиш до тями і розумієш, що тобі дав Господь ще один шанс тут – миттєво стає зрозуміло, що більшість твоїх цілей – нічого не варті. Є декілька найважливіших цінностей у цьому житті – родина, улюблена робота і Батьківщина. Найстрашніше – побачити там, наприкінці, пустку. Коли пустка попереду, а озирнувся – пустка позаду – це страшно.
Бо коли людина рветься до чинів, звань – це усе до пори до часу. Коли людина залишає по собі слід – це важливо. Якщо немає власних нащадків – візьми недоглянуту дитину, нагодуй, попрацюй з ним, щоби виросла людина. Працюєш – роби справу чесно. Я був вражений такою історією. Відразу після війни військовополонені німці, румуни, угорці були кинуті на будівництво в радянських містах. У наш час робили капітальний ремонт такої будівлі і знайшли у мурі записку угорською мовою: "Ми, такі-то тоді-то звели цю будівлю з Божою допомогою". Він своє ім’я передав у чужій країні, з ворогами, які взяли його в полон, але на совість усе збудував. Це дуже сильний виховний момент, на жаль, честь і совість у суспільстві багатьма забуті.
– А можете дати прогноз, що буде з Україною?
– Україна залишиться й після нас. Держава завжди стає на ноги дуже важко. Узяти приклад Польщі, яка втратила державність наприкінці 18 століття і майже 150 років її не мала. Нині поляки далеко попереду нас, і я не зустрічав представників середнього і молодшого покоління, які би висловлювали якісь сумніви в тому, що Польща повинна бути Польщею. Сумнів висловлювали старенькі дідусі у 1950-ті роки, які пам’ятали російську, австрійську і німецьку Польщу. Їм на зміну прийшли покоління, яке вважає, що завжди була Польща. У нас підростає покоління, для якого Україна є Україною і завжди такою була. Їх не зупинити! Нам доведеться багато бід пережити, поки виховаємо свою еліту, збудуємо те громадянське суспільство, яке складається не з бидла, а із свідомих громадян. Коли ми це виховаємо – зможемо говорити, що треба йти до Європи і нас там чекають. Бо ніхто нас там не чекає такими, як ми є. Коли ми зрозуміємо, що із захарканими під’їздами, розбитими дорогами немає чого туди пхатися. Ні Ющенко, ні Тимошенко з ганчіркою не прийдуть ті під’їзди мити. Самим треба робити або наймати людей. Такі зміни неминучі, бо ми можемо або йти вперед, або котитися назад до Азії. Третього не дано.
"Анекдоти корисні для науковця"
– У вас незвичне для серйозного науковця хобі – анекдоти…
– Анекдоти – це моє захоплення з дитинства. Анекдоти корисні для науковця, бо вони парадоксальні – дозволяють подивитися на проблему з того боку, з якого ніхто не здогадається.
– Розкажіть декілька…
Непристойний, але історичний. У міжвоєнній Польщі керівником держави був маршал Юзеф Пілсудський, який полюбляв ходити центром Варшави і спілкуватися з людьми, показуючи, який він демократ. Якось зустрів він хлопчика. Той: "Пане маршале, а котра зараз година?" Пілсудський витягує золотий годинник, відкриває і урочисто каже: "За 5 хвилин 12-та". Хлопчик відповідає: "То проше пана, рівно о 12 поцелуйтє мнє в дупу". Він образився, побіг до поліціянта. Швидко все розповів, а поліціянт йому на те відповідає: "Чого ви так поспішаєте, у вас ще є 5 хвилин".
Особливість гарного анекдоту – гра слів або історичні персонажі. Є чудовий український анекдот. "Посварилися Тарас Бульба з д’Артаньяном. Д’Артаньян викликав його на дуель, але Тарас Бульба запитує: "Що це таке?" – "Це подинок, будемо битися!" Д’Артаньян намалював Тарасові крейдою навпроти серця хрест. Той запитує, що це і отримує відповідь, що це місце, куди він проткне його шпагою. Тарас: "Хлопці, ану несіть мою булаву і притрусіть того панка крейдою!"
Свого часу я любив єврейські анекдоти, побудовані на логіці. Є чудовий класичний про єврейський матаналіз. Швидкий поїзд "Ленінград-Одеса", у купе два євреї – старий і молодий. Старий дивиться на молодого і подумки аналізує: "Поезд едет в Одессу, что еврей может делать в этом городе – купить или продать… Чтобы купить – надо иметь приличную одежду, а у него этого нет, продать – вещи, а не этот потертый пакет. Значит, он едет в Бердычев. Зачем еврей может ехать в Бердычев – чтобы жениться. На ком он женится? Сара уже замужем, Роза – тоже, осталась одна кривая, дурная Бедя. На ней же может женится только сумасшедший. Кто в Ленинграде сумасшедший еврей? Хайман, Рабинович и Шпиндель. Хайман недавно умер, Рабинович в сумасшедшем доме… "Простите, Шпиндель, вы ехать в Бердычев?" – "Откуда вы меня знаете??!"
– Буркут-публіцист вже переміг Буркута-вченого?
– Багато пишу про буковинську толерантність, "буковинізм". Нині працюю над книгою про русинів і про русинізм як такий. Проблема дуже актуальна, бо деякі наші сусіди, росіяни, заявляють, що русини – це "рускіє". Продовжую займатися військовою історією. Минулого року видав книгу "Зброя останньої надії проти зброї відчаю" – про боротьбу народу проти загарбників і антинародних режимів (партизани, повстанці, ополченці).
