Саша Прохоров після закінчення школи проблем із вибором професії не мав: батько і двоє братів – військові. Та не міг знати, що доля закине його в таке пекло, яке й досі навідує його в снах.– Після Кам’янець-Подільського військового училища отримав звання лейтенанта і направлення до групи радянських військ у Німеччині, – розповідає 49-річний полковник у відставці Олександр Прохоров. – Прослужив рік і звідти мене кинули в Афганістан командиром саперного взводу. До речі, першим там Героя Союзу отримав сержант-сапер.
Як каже колишній афганець, в училищі вони вивчали будову і знешкодження мін не лише вітчизняного виробництва, а й країн НАТО. Однак одна справа теоретичні знання, й зовсім інша – практика.
Завали в горах мінували "італійками"
Лейтенанту Прохорову пощастило в тому, що він потрапив служити у дивізію під командуванням легендарного Бориса Громова, який цінував своїх підлеглих. Але війна є війна, тим паче, що це з’єднання забезпечувало частину афганської території, прилеглу до іранського кордону.
– Високі гори і спека вельми утруднювали бойові дії, – розповідає Олександр. – Ці "союзники" дозволяли душманам обстрілювати наші автоколони й мінувати дороги, водойми та ущелини. Наші ж міношукачі не могли виявити міни з пластиковими корпусами – здебільшого італійського виробництва. Тому для виявлення вибухівки ми використовували спеціально натренованих собак – німецьких вівчарок, яких готували в спецшколі під Москвою. Важко було, бо тварини дуже стомлювалися від спеки.
Складне випробування випало підлеглим лейтенанта в серпні 1983 року біля високогірного містечка Чикчиран, де розташовувався наш мотострілецький полк. Раз на рік сюди скеровували автоколону з 200 машин у супроводі бронетехніки: везли продукти, боєприпаси, бойову зміну. Повертаючись назад, на мінах підірвалося троє офіцерів. У завалах на дорозі собаки виявили італійські міни, що вибухали від легкого коливання грунту. Були й такі, що підстрибували на 80 сантиметрів і осколками нищили все навколо. Їх ніхто й не намагався виймати – підривали на місці за допомогою вибухових шашок. Також були міни, які вибухали після наїзду не першої, а четвертої-п’ятої машини. Зайве нагадувати, що будь-якої миті сапер міг від такої міни-сюрприза загинути. Але дорога була розмінована, а завали ліквідували. Саме за цей прохід лейтенанта Прохорова було представлено до ордена Червоної Зірки.
Роботи для сапера вистачало і вдома
– Якось біля Герата десантники здійснювали спецоперацію, але наштовхнулися на мінні перешкоди, – розповідає Прохоров. – Була дорога кожна хвилина, тому ми працювали дуже зосереджено. Як наслідок, знешкодили 19 мін без єдиного підриву. Звичайно, й нам доводилося мінувати певні ділянки. Для цього використовували систему мінування "Полювання": один датчик "замикав" на собі п’ять мін, які було запрограмовано, скажімо, на вагу людини. Але часто такі ділянки зносило селевим потоком, після чого віднайти вибухові пристрої було дуже складно.
За розмінування під Гератом Олександр Олександрович був нагороджений орденом "Зірка Афганістану". Пізніше до його орденів додався ще й "Знак за розмінування" – нагорода, яка особливо цінується в саперів.
Прохоров віддав афганській війні три роки свого життя, й коли у квітні 1983 року приїхав додому, мама заплакала від радості й жалю – син важив 44 кілограми! На жаль, звідти не повернувся один із чотирьох його курсантських друзів – білорус Ігор Федорович.
Повернувшись на батьківщину, старший лейтенант два роки служив на Львівщині, його підрозділ відповідав за виявлення і знешкодження боєзапасів Другої світової війни. За цей час було виявлено і знищено понад 2000 різних мін і снарядів. Пізніше бойового офіцера перевели до Чернівців, командував окремою військовою частиною, а 2002 року вийшов на пенсію. Але й зараз продовжує працювати: є активним учасником міської організації Спілки ветеранів Афганістану.
ДОВІДКА "МБ"
Протягом війни в Афганістані загинуло 56 буковинців. Нині на території області мешкає 2300 учасників бойових дій у цій країні, з яких 560 – у Чернівцях. Торік сім’ї шести афганців отримали квартири, ще 130 потребують покращення житлових умов. Завдяки міськраді виділяються безкоштовні путівки для оздоровлення дітей членів СВА, а батьки загиблих в Афганістані одержують щомісяця матеріальну допомогу – 200 гривень.
