Останньої неділі вересня у світі відзначають Міжнародний день глухих. Завжди пам’ятає про цей день і чернівчанка Валентина Бадичка, хоча чує, як і всі ми. І не лише через те, що працює перекладачем-дактилологом у обласній організації УТОГ. Валентина любить і жаліє усіх тих, хто не чує, кому вона допомагає вижити у нашому жорстокому світі здорових – і дівчаток, які стоять біля готелю "Київ", і тих, у кого видурюють квартири…Перекладачем з мови, про яку більшість навіть не підозрює, Валентина стала п’ять років тому. Навчають цієї науки на курсах у Києві. Там же видають посвідчення, яке дає право представляти інтереси людей, які не чують, у судах та інших установах.
Глухих часто обдурюють,
коли вони продають квартири
– Я супроводжую їх і до лікарні, і до ЖРЕПу, і до суду. Вони знають, що можуть звернутися і у вихідні – приходять додому, розповідають про свої проблеми, – каже Валентина. – Було, що й уночі прибігали. Якось приїхали дівчата, які працюють під готелем "Київ": була бійка, приїхала міліція, а вони без перекладача навіть пояснити нічого не можуть.
Не від доброго життя вони там стоять (зараз їм заборонили перебувати біля готелю "Київ", і вони тепер хто на Хотинській, хто ще десь). Є такі, що виходять, бо не мають чим годувати дітей, є такі, що мають чоловіків, які про це знають. Вони вважають це "роботою". Хоча багато вже покинули це заняття, працюють на підприємствах.
Ці дівчата абсолютно беззахисні. Розповідали, що з однією з них був такий випадок: хлопці запросили її в машину "для роботи", а потім жорстоко побили, згвалтували, забрали речі. Вона пішки прийшла додому, плакала. Навіть не зверталася нікуди.
А нещодавно був випадок, що міліція побила глуху. Я запитала: що ж таке трапилося? "Цього не може бути, це не ми", – була відповідь.
Найбільша проблема – продаж глухими квартир, і якщо це роблять без перекладача, нерідко беззахисні люди залишаються на вулиці. Адже вони читають текст, а до кінця змісту не розуміють. Згодом нотаріус виправдовується тим, що клієнт прочитав документ. Доводиться потім обласній організації УТОГ відвойовувати квартири. Завжди на сторожі інтересів людей, які позбавлені слуху, – голова обласної організації УТОГ Євгенія Циганюк.
Не раз доводиться терміново виїжджати в лікарню з хворим. Найстрашніше для мене, коли лікарі виносять вирок, що у хворого рак. Першою про це дізнаюся я. Як сказати про це? Ніколи не перекладаю дослівно діагноз – навпаки, стараюся дати надію. Заледве сльози стримуєш у такі хвилини.
Біля ліжечка немовляти – спеціальний
пристрій "няня"
– Я живу у світі жестів з народження, – розповідає Валентина, – адже народилася у сім’ї людей, позбавлених слуху. Маленькою водила маму в лікарню – допомагала їй спілкуватися з лікарями. Мами і тата вже немає, а моє життя сьогодні – допомагати глухим людям, адже без перекладача вони – безпорадні мов діти. Робота так впливає на мене, що коли я переходжу на мову, увесь час намагаюся допомогти собі руками.
У мові глухих людей втричі менше жестів, ніж слів у нашій. Один жест може означати декілька слів.
Є міжнародна мова жестів, але вона не в усьому збігається з мовою наших. Є багато слів, які вони не розуміють. Та навіть жестова мова буковинця й одесита мають свої відмінності, як і діалекти окремих регіонів.
Цікавий факт: коли такі люди виїжджають на заробітки, їм набагато легше спілкуватися з іноземцями, ніж тим, хто чує, але не знає іноземної мови. Мені один чоловік розповідав, що у Китаї навіть допомагав іншим порозумітися. Адже вони знають мову жестів, більше розуміють, і їм легше пояснити.
Глухим живеться у нашому світі дуже непросто. Хоча, як розповідає Валентина, є приклади, коли вони одружуються з людьми, які чують.
– Але таких прикладів дуже небагато, – каже вона. – Неподалік від мене живе така пара, в одному із сіл на Кіцманщині.
Вони – такі ж, як і ми, і водночас – інші. Жінки такі ж балакучі. Часом можна почути: "О, хороша дружина, не чує – буде мало розмовляти". Як вони помиляються!
Люди, позбавлені слуху, більш прямолінійні. Усе, що побачать, – скажуть. Якщо ви погладшали, при зустрічі так і скажуть: "Ти погладшала", – а не стануть лицемірно робити компліменти. Якщо їм щось не подобається – одразу про це оголошують.
Навіть у побуті життя глухих відрізняється від нашого: замість звичайного дзвінка – світловий, замість телефонів – факси, біля ліжечка немовляти – спеціальний пристрій "няня", який подає світловий сигнал, коли дитина плаче. Справжнім проривом у їхньому житті стали sms-ки, якими вони постійно обмінюються. Одна біда: не можуть викликати "швидку" чи міліцію. Кажуть, у Києві вже можна викликати аварійні служби з допомогою sms-ки. Мені одна жінка розповідала про страшну ситуацію: вночі у її двері почали сильно гримати, а вона не могла ні міліцію викликати, ні підійти до дверей і бодай запитати: "Хто там?"
А найбільша відмінність – вони більш сумні, песимістичні. Часто кажуть мені: "Як тобі добре, ти чуєш… Нам би хоч на секунду почути, зрозуміти, що таке музика, пісня…" Є у них образа, що доля відібрала щось важливе, чого вони ніколи не збагнуть. Не завжди до таких людей з розумінням ставляться чиновники, лікарі, хоча є такі, які завжди вислухають, декілька разів пояснять. Тому хотіла би попросити усіх, хто чує, бути більш терплячими до людей, позбавлених слуху, їм дуже непросто.
