Артист цирку Юрій Тонкопий разом із дружиною вже п’ятнадцять років вчить звірів різних трюків. Дресирувальник зізнався, що ніколи не можна бити звіра, головне – відчувати його психологічно."За кулісами вовки спокійно чекають свого виступу"
– Юрію, за яким принципом обираєте тварин для тренування?
– Я беру із зоопарку місячних тварин і починаю доглядати за ними. Ретельно вивчаю їхню поведінку. Вже до року вони показують свій характер. На мене якось напав лев – лапою розірвав руку (на кисті дресирувальника – великий шрам – ред.) Якби вкусив, руки вже не було б. Саме тому тварину починаю дресирувати змалечку. Намагаюся звикнути до неї, і якщо вона показує свій характер, починає кидатися, міняю її у зоопарку на іншу.
– Леви, дикобрази, собаки... Напевно, до кожного звіра є спеціальний підхід?
– Найобережніше треба працювати з мавпами – вони дуже швидко пересуваються і боляче кусають. А щоби дорослий лев не був кволим, вдень йому треба давати шість кілограмів чистого м’яса або ж 10 кілограмів відходів.
У догляді найбільші труднощі з собаками. Це перші тварини, яких я почав дресирувати та стригти. Пригадую, як вперше постриг пуделя. Зробив таку зачіску, що боявся з ним вийти на вулицю. Він був таким комічним! Загалом утримувати пуделів, як циркових тварин, дуже важко. Тому для своїх виступів я обираю інший вид собак – бульмастифів. Коли такі "собаки-гіганти" вибігають на сцену, зал у захопленні.
– Бували моменти, коли страшно зайти у клітку?
– Так, особливо чотири роки тому після прикрощів з левом. Страшно було з ним виходити на манеж. Сьогодні він вже не виступає. Леву було п’ять років. До цього часу він слухав мої команди, бо сприймав мене, як старшого самця. Однак, коли він відчув наді мною силу, довелося припинити виступи. Від тварин треба очікувати різної поведінки. Я розумію, що коли заходжу у клітку до хижої самиці, вона може накинутися на мене, бо шукає самця. Із собою треба завжди брати стек.
– Чи правда, що біля левів та леопардів ніколи не можна присідати?
– Не обов’язково. У мене є трюки, коли я лягаю і через мене переступає леопард і він на мене не нападає. Є трюк, коли леопард стрибає наді мною, дивлячись просто в обличчя. Чого ніколи не можна робити, то це ставати до тварини спиною. Тварину завжди треба відчувати, адже вона непередбачувана. Наприклад, звірі реагують на погоду тощо.
– Що відчуваєте, коли тренуєте дорослого лева чи гепарда?
– Внутрішнє хвилювання. Але показувати свій страх тварині ніколи не можна. Також не варто намагатися "зламати" тварину. Ніколи не можна її бити. Тварина вас, можливо, і не покусає, але "зірветься" на іншому працівникові або на сторонній людині.
Хибною є думка, що тварини повинні підлаштуватися під дресирувальника. Все навпаки: ми слухаємо тварин і підлаштовуємося під них. Коли працюєш з хижим звіром, головне – відчувати його характер. А з досвідом
підозрюю, що варто боятися людей. Вони бувають значно агресивнішими, ніж будь-яка тварина.
– І все ж таки, як переконати тварину, що ви не слабші за неї?
– Тут важливий психологічний момент. Часто дресирувальники голосно розмовляють, майже кричать, бо інтонація людини показує силу. Однак не можна тварину ображати. Інколи можна почути розмови про те, як тварин кладуть на вугілля, щоби покарати за непослух. Насправді, все не так. Як можна ведмедя покласти на вугілля і цим змусити його танцювати "Калинку-малинку"? Спробуйте обпекти палець і наступного дня щось ним робити. А уявіть, що у ведмежати обпечені п’ятки. Як я зайду після цього до нього у клітку? Від болю воно мене просто розірве. Буває, у моїх ведмедів пріють підошви лап. Хочеться допомогти, а тварина не пускає, бо не може зрозуміти, хто завдає їй болю. Доводиться одягати намордник, заспокоїти, підійти ближче і полікувати лапу.
У мене за кулісами часто сидять ведмеді. Будь-хто може підійти і погладити їх – вони спокійні, бо не знали пресингу на тренуваннях. А леопарди та леви працюють без захисної огорожі – у цьому нема потреби, використовуємо лише повідки.
Звісно, часом тварина робить щось не так. Наприклад, ведмедиця знімає із себе намордник, але я не буду за це її бити по лапах. Я просто розмовляю з нею. Старшій ведмедиці 10 років. Мені хочеться, щоби вона попрацювала ще до сорока – це вікова межа для ведмедів. А потім відправлю її на відпочинок у зоопарк.
– А як звірі з п’яти континентів уживаються за кулісами?
– Тварини звикли одне до одного. Ведмедиця демонструє трюки на сцені, а за кулісами у цей час вовки спокійно чекають свого виступу. Коли вони зустрічаються під час зміни виступів, здається, неначе товариші єдиної команди передають одне одному естафету. Цікаво спостерігати за тваринами, коли лунає музика – вони стають схвильованими і всі рвуться на сцену, відчувають, що їм треба виступати.
"Мавпочка Даша
з гумором забирає
у дітей чупа-чупс"
– Розкажіть про оригінальні трюки, які виконують чотириногі артисти.
– Вони – неперевершені артисти! Наприклад, ведмідь робить унікальний трюк: стає на тумбу, ловить кільця і сам одягає їх на шию. Як цього навчив? Давав йому різні предмети і спостерігав, що він робитиме. Кидав ведмедю м’яч, але він відкидав його. Якось кинув кільця, а він раз – і зловив лапою та ще й на голову одягнув. Після кожного успішного маневру пригощаю тварину чимось смачним. Особливої уваги заслуговує мавпа Даша. Оце артистка! Вона може підійти до дитини і забрати в неї чупа-чупс, і як вишукано це робить! Даша біжить – робить свій трюк – і зразу бачить, хто лузгає насіння, хто їсть яблука, чіпси. Коли робить другий трюк з коляскою, в якій везе іншу мавпу, починає заглядати, де моя дружина. Дружина навмисно не дивиться за мавпою, щоби та швиденько дозволила собі забрати у глядачів смачну їжу і заховати її у манежі. Також до сліз смішно спостерігати, як мавпа крутить у руках маску, а потім швиденько одягає на голову.
– Як артисти тварини можуть і вередувати?
– Є проблеми з ламою. Це не лама, а справжній плювальний снаряд! Обов’язково мусить обплювати всіх артистів, хоча їй ніхто нічого погано не робить. Однак, коли підходить глядач, вона спокійно з ним фотографується. За кулісами не раз доводиться ховатися від її примх (сміється – ред.). Також крутий характер має наш козел. Якщо поганий настрій – може вдарити. У цирку він катає на спині мавп.
– Чи отримували тварину у подарунок від глядачів?
– Якось у Кривому Розі на повідку бабуся привела лисичку. Лисиці – ідеальні для виступу і дуже хитрі. Двічі вона вже втікала, бо сама навчилася відкривати клітку.
– У вашому номері вовк стрибає через вогнище. Але ж вони бояться вогню?!
– Не зовсім так. Взагалі вони боягузливі, і про це добре знають лісники та єгері. Вовк налякається, якщо до нього підійти з великим факелом і сильно кричати. Але якщо буде стадо голодних хижаків, полум’я не допоможе: вовки почнуть стрибати на жертву.
– А чи дивували вас звірі під час виступів?
– Було таке, що ведмедиця бігала Одесою. Вона спіткнулася під час виступу і впала за бар’єр. Коли ж підвелася, вибігла у центральний прохід. Я побіг слідом і бачу, що вона стоїть на капоті машини. Думаю, зараз пройдеться по авто – і все... Почав гукати її: "Ріккі-Ріккі", – але вона втекла. Два квартали біг за нею. Найцікавіше, що люди весело бігли за нею, щоби сфотографувати. Через декілька хвилин я її загубив. Проходжу повз лавицю, на якій сидить бабуся і лузає насіння. Нічого не питаю, а вона спокійно, не відриваючись від своєї справи, показує пальцем у кінець вулиці і каже: "А туди ведмідь побіг". Ведмедиця забігла в аптеку, де я її і впіймав. Життя з тваринами – це захопливе кіно...
