У відділенні кардіоонкогематології обласної дитячої лікарні №1, що на вулиці Руській, лежать діти з гострою лейкемією та злоякісними пухлинами: Ромчикові – два роки і п’ять місяців, Володі – чотири роки, Серафимові – п’ятнадцять, Вікторії – сімнадцять... Нещодавно не стало хлопчика Руслана, котрому необхідна була трансплантація кісткового мозку, а донора відшукати не вдалося... – До нас потрапляє чимало дітей, врятувати яких може тільки така складна операція, та коштує вона щонайменше 100 тисяч доларів, – розповідає завідувач відділення Михайло ГНАТЮК. – Оскільки Україна не входить до реєстру країн, що користуються світовим банком стовбурових клітин, то нам надзвичайно важко, можна сказати – неможливо, відшукати донора. На лікування дитини, хворої на гостру лейкемію, теж необхідна чимала сума – від десяти тисяч доларів. Більшість наших пацієнтів – із малозабезпечених сімей, які не мають таких коштів. Звичайно, є державна програма щодо забезпечення таких хворих необхідними препаратами майже на 95%. Але переважно це препарати вітчизняного виробництва, які абсолютно не відповідають іноземним аналогам. Їх використання, як свідчить практика, вдвічі знижує процес видужання. А більш дієві препарати доводиться купувати самим батькам чи звертатися по допомогу до спонсорів. У критичних ситуаціях гроші здає медичний персонал – хто скільки може. Якось зібрали 900 гривень, бо потрібно було рятувати дитину. Останніми роками не надійшли всі замовлені ліки. Щоправда, нещодавно нас трохи забезпечили і обіцяють повернути борги. Але відділення зовсім не отримує коштів на обладнання, яке практично не оновлюється. Нам вкрай потрібно хоча би шість інфузоматів, а вартість одного – щонайменше 3500 доларів. Область входить до числа небагатьох, де немає апарата для тромбоконцентрату, який коштує 50 тисяч доларів. Він міг би врятувати чимало хворих дітей, котрим необхідне переливання крові.
За словами лікарів, до відділення потрапляє дедалі більше хворих із запущеними формами лейкемії. Батьки часто не звертають увагу на зміни в організмі дитини, вчасно не здають аналізи. Або ж водять їх до різних цілителів і знахарів, а в лікарню привозять тоді, коли здебільшого допомогти вже неможливо. Чимало випадків, коли приводять дітей з гострою лейкемією у вкрай тяжкому стані після поїздки на море – тривале перебування на сонці пришвидшує процес хвороби. Так само пришвидшують перебіг хвороби великі навантаження у школі та в модних позашкільних закладах.
Ремонт у відділенні робили медсестри
та батьки
Ремонт відділення здійснювали за рахунок медичного персоналу. На придбання матеріалів скидалися із зарплати, а безпосередньо ремонт робили безкоштовно батьки хворих дітей або їхні родичі чи знайомі. Коридор доводили до порядку самі санітарки – вони і шпаклювали, і білили.
– Не євроремонт, але свіжо і чисто, – констатує Михайло Георгійович. – Ми дуже вдячні батькам, без яких було би досить сутужно. Вони допомогли нам перебудувати великі палати на менші, де тепер з дитиною можуть перебувати і рідні, провести скрізь вентиляцію, отож стало легше дихати. Навіть батьки дітей, котрих нам не вдалося врятувати, придбали для відділення холодильник, телевізор, мікрохвильову піч. А нещодавно одна мама принесла гроші на матраци та постільну білизну. На покривала на ліжка скинулися медпрацівники. Ось так спільними зусиллями навели порядок.
Перехворіла
на лейкемію
і народила дитину
У відділенні працює 38 осіб. І кожен – лікар, медсестра чи санітарка – ставиться до хворих дітей, наче до власних.
– Навіть увечері чи у вихідні не забуваємо про них: телефонуємо по декілька разів, дізнаємося, як вони почуваються, – розповідає дитячий лікар-гематолог Оксана КУХТА. – Коли дитина видужує – це велика радість для всього колективу. А коли, не дай Боже, помирає, то в нас – траур, ніхто ні з ким не розмовляє. Всі плачуть, навіть Михайло Георгійович. Адже ця дитина вже стала для нас рідною: ми читали їй книжки, розповідали казки, гралися з нею, відзначали її день народження. І раптом її не стало.
"Ми помираємо з кожною дитиною", – промовляє тремтячим голосом завідувач відділення. Трохи незвично бачити, як плаче, соромлячись своїх сліз, дорослий чоловік. Михайло Георгійович показує на мобільному телефоні фотографії своїх маленьких пацієнтів, котрих не вдалося врятувати. Він пам’ятає кожного з них.
І надзвичайно радіє за тих, хто вилікувався. Вони й досі навідуються до свого рятувальника, запрошують на різні сімейні свята – дні народження, весілля, хрестини.
Олена Ананіна – одна з колишніх пацієнток відділення – захворіла на гостру лейкемію у дев’ятилітньому віці. Після того, як вилікувалася, вирішила стати медсестрою і допомагати іншим. Після закінчення Вашковецького медучилища прийшла працювати до дитячої лікарні №1 у відділення патології новонароджених. Згодом вийшла заміж, народила сина, якому вже дев’ять місяців.
– Мені радили не народжувати, лякали різними ускладненнями, – розповідає Олена. – Якби мене не підтримав Михайло Георгійович, то Миколки не було би. А так і я, і син почуваємося добре.
– Думка деяких медиків, що жінка, котра перехворіла на лейкемію, не може мати дитину – хибна, – впевнений Михайло Гнатюк. – Якщо п’ять років після лікування у пацієнта немає рецидиву, то ставиться діагноз "здоровий", що дозволяє йому жити повноцінним життям, у тому числі одружуватися і народжувати. У декого зі своїх колишніх хворих я гуляв на весіллі й бачив пізніше їхніх здорових дітей. І таких випадків – чимало.
"Цілую Боженьку, щоби не боліли ніжки"
Щотижня у відділенні священик править Богослужіння, на яке сходяться всі – хворі діти, їхні батьки, медперсонал. Помолитися приходять у куточок, де стоїть багато іконок. Їх приносять звідусіль – з монастирів, церков, святих місць. Є тут й особлива ікона, яку намалювала мама Андрійка Аніськова. У неї – обличчя Ісуса, а руки – завідувача відділення Михайла Гнатюка, котрий вилікував її сина. Цього року Андрійко пішов до першого класу.
– Синові було два з половиною роки, коли в нього виявили лейкемію, – ділиться наболілим мама Аня. – Михайло Георгійович був з нами постійно у найважчі хвилини, він став для нас рідною людиною. Коли Андрійко після багатьох місяців нарешті вийшов із лікарні, я вирішила, що потрібно щось залишити для матерів, у котрих така ж доля. Вирішила подарувати їм надію у вигляді цієї ікони. А руки домалювала нашого лікаря Михайла Георгійовича, бо вони справді творять чудеса – повертають дітей до життя.
Приходить помолитися до ікони і маленький Ромчик, якому два роки і п’ять місяців. Хлопчик уже досить добре говорить і каже, що цілує Боженьку і просить, аби у нього не боліли ручки і ніжки. Щоправда, зараз він вже не може ходити, бо цілодобово підключений до системи.
– Син у нас дуже жвавий, часто падав, вдарявся і отримував синці, але вони швидко розсмоктувалися, – розповідає згорьована мама Ліля. – А місяць тому їх стало дуже багато, з’явилися крововиливи навіть на обличчі. Здали аналізи, пройшли обстеження – і синові встановили діагноз "гостра лейкемія". З грошима на ліки нам поки що допомагають родичі та друзі. Але кажуть, що треба тисячі доларів. Де їх взяти – навіть не знаємо.
Допоможіть
Потрібні кошти
на лікування
Маленькому Ромчикові терміново потрібна допомога у лікуванні важкої хвороби – лейкемії. На лікування необхідна велика сума – 200 тисяч доларів. Якщо ви в змозі допомогти – не відвертайтеся від чужої біди, дорога кожна хвилина. Сім’я Пасічників буде вам дуже вдячна.
Розр. рах. 262031230813, інд. код 2740413757, банк "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805 Пасічник Юрій Анатолійович.
