У Банилові, що на Вижниччині, Іван Михайлюк утримує вдома понад п’ятдесят голубів. Хлопець щодня проводить час із улюбленими птахами, вивчає їхні характери.– Голуби завжди відчувають людину, яка поряд, – каже 18-річний власник голубів. – Птахи ніколи не повертаються до поганого будинку. Я голубами захопився ще в одинадцять років. У нашому селі колись було фермерське господарство, і звідти батько приніс мені першого звичайного червоного голуба. Згодом у мене з’явилися знайомі у сусідніх селах – Чорногузах, Мілієвому. Вони також займаються голубами і дарували мені птахів. Деяких улюбленців я купував, особливо павичів.
"Спортивні голуби вміють повертатися додому здалеку"
– Коштують вони 50 гривень, а за вісім років я стільки їх купив, що вже і не полічу. Нині ж маю понад 50 голубів. Це павичі, чехи, ташкенти та спортивні голуби. Колись були миколаївські, які літають найвище з-поміж усіх порід – мчать просто в хмарах.
Але є ризик, що миколаївські голуби можуть не повернутися, а тому я їх продав по 80 гривень. З великих тримав горбачів – вони, як кажуть, "надувають найбільшу гушу". Була і пара бухарських голубів, які коштують 300 гривень. Голубка померла, тому продав голуба.
– Поштові голуби у мене мають жовте забарвлення. Чехи – чорні та такі насичені коричневі, що виглядають червоними. Мої улюблені павичі дуже різні –
чорнохвості, чорні, червоні, червонобокі, чорнобокі, жовтобокі та білі. Також маю чотири пари спортивних голубів, хвости яких, на відміну від інших, не пухнасті, – продовжує Іван. – Спортивні голуби вміють повертатися додому здалеку. Якось я поїхав з ними до сусіднього села, за 20-30 кілометрів. Повернувся додому, а через годину повернулися і мої спортивні голуби.
Коли зі свого вольєра випускаю голубів, не боюся, що втечуть. Вони літають то на хату, то з хати. Коли бачать чужих, можуть лишень сховатися за будинком. Дуже цікаво спостерігати, як летять в небі ташкенти. Вони вирізняються справжньою шляхетністю та красою. Швидкий політ, сальто, несподівані перевороти – це треба бачити. Про жодну клітку тут не може бути й мови!
"Якщо порівняти голубів з людьми, вони – гарні співбесідники"
– Мрію мати ще більше голубів і великий голубник, – каже господар птахів. – Як піду на роботу, зможу купити якусь екзотичну кмітливу породу. В дитинстві у мене був голуб Марку. Коли я його кликав, він сідав мені на плече, грався зі мною і легенько кусав за вухо. На жаль, його з’їла сусідська кішка. Мої ж собака з котиком звикли до птахів і не чіпають їх. Загроза для голубів одна – на них полюють хижі половики. Нині птахи живуть у голубнику. Зовнішній вольєр для птахів я робив разом з братом три роки тому. Із сіна роблю їм гнізда, але вони ще носять стебелини трав – облаштовують оселю. Як збудують домівку, починають висиджувати яйця – два тижні.
Іван заходить до голубника і виносить звідти в руках маленького голуба із заплющеними очима, який ледь помітний у долоні.
– Коли птахи народжуються, вони дуже маленькі – декілька сантиметрів, – зауважує він. – Однак вони швидко ростуть – мине місяць та один тиждень, і птахи зможуть вже літати.
Юнак розповідає, що голубів може подарувати лише тій людині, в якої є справжній азарт доглядати за ними. Дівчатам птахів ще не дарував, але переконаний – з’явиться така людина, якій захочеться залишити у дарунок голуба і, можливо, серце.
– Якщо порівняти голубів з людьми, вони – гарні "співбесідники", – каже Іван. – Голуби дуже мелодійно туркочуть. У такі хвилини розумієш, чому кажуть "голуб миру" – ці неймовірні птахи дарують спокій, світло та оптимізм. Якщо трапляється якась прикрість, іду посиджу з голубами – і на душі легшає. Особливо, коли на руці відпочивають павичі і легенько щипають за пальчики. Голуби вміють розвеселити – дуже цікаво спостерігати, як птахи закидають крила на великі хвости і починають прогулюватися довкола будинку. Ось такий маленький концерт.
