Біда трапилася з ним, коли йому було 30 років.
– Я розвантажував скло і воно впало мені на руку, – пригадує він. – Доки довезли до лікарні – втратив багато крові. Заледве врятували за допомогою прямого переливання крові. Руку ампутували. Але через багато років мене спіткала інша біда: я віз на велосипеді дитину, перечепився за перешкоду на дорозі й втратив праве око.
Але Ілля не падав духом – почав столярувати. Він виготовляв вікна, двері, столи.
– Навіть стодолу перекривав сам, – пригадує дружина Родіка Олександрівна. – Не міг він сидіти без діла. Біда знову спіткала 1997 року – через хворобу судин довелося ампутувати стопу. Відтак він в інвалідному візку.
Нелегко зараз подружжю. Їх єдина донечка померла дев’ятирічною від лейкозу.
– Маємо щастя з нашої племінниці Маринки, – кажуть вони, – а також інших племінників, які нам допомагають. Також нашою родиною опікується соціальний працівник зі Сторожинецького центру управління праці та соціального захисту населення. Нині нам привезли інвалідний візок, постільну білизну, дали матеріальну допомогу.
