З понеділка по п’ятницю завідувач хірургічного відділення міської поліклініки №1 Орест Костенюк – хірург, у неділю і на свята – бере участь у Божественній Літургії у храмі Святої Параскеви. Єдиний у Чернівцях та один із небагатьох в Україні лікар-священик Орест Степанович проповідує мирянам Слово Боже вже десятий рік поспіль.
Своє рішення стати священиком пояснює просто: "Віддавши понад 20 років хірургії, відчув, що самого тілесного лікування у наш час недостатньо".
Отець Орест спершу працював дияконом у сільських парафіях Топорівців, Нового Вовчинця. Бувало, що спочатку його нові парафіяни приходили до церкви не так на Службу Божу, як подивитися на небачене диво – лікаря-священика, а після служби отримати консультацію щодо своїх болячок.
Прийняв духовний сан у 52 роки
– Мені було 52 роки, коли зрозумів, що самого тілесного лікування недостатньо, – розповідає Орест Степанович. – Тим паче, що з дитинства був прилучений до церкви батьками. Можливо, я би і раніше щось робив, але відчував, що недостатньо готовий до того, щоби відповідати не лише за тіло, а й за душу. Почав більш активно ходити до церкви, займатися духовними справами.
Згодом звернувся до владики Данила за порадою: чи я гідний прийняти духовний сан. Владика дав мені декілька місяців для підготовки. Я готувався: вивчав літературу, порядок Богослужінь – усе, що повинен знати священнослужитель.
1997 року Орест Костенюк став священиком.
– Мене направили у Новий Вовчинець, де прослужив рік, згодом – у Топорівці. Потім на роботі мені запропонували стати завідувачем відділення. Коли я працював хірургом позмінно, міг викроїти час для Богослужіння. А нова посада цього не дозволяла – завідувач відділення працює з 8.00 до 17.00. Довелося покинути парафію, і останніми роками я займаюся Богослужінням у церкві Преподобної Параскеви лише у неділю та у святкові дні.
Два роки тому Орест Степанович став пенсіонером. Гадав, що одразу покине роботу й буде священиком.
– Але трапилося нещастя – моя мати впала і отримала перелом черепа. Нині вона лежить нерухомо. Для її лікування потрібні чималі гроші. Та й на роботі адміністрація порекомендувала працювати – отож я ще працюю. Тому не маю часу, щоби повністю віддатися церкві. І хоча весь тиждень я працюю у лікарні, а займаюся Богослужінням лише у неділю та у святкові дні, щодня заходжу до церкви, щоби помолитися.
"Хворі у мене не помирали, хоча були важкі випадки"
– З першого дня, коли я почав працювати хірургом, не починав жодної операції без молитви. В операційній ставав у куток і тихенько читав коротеньку молитву. Бог завжди мені допомагав – хворі у мене не помирали. Хоча були важкі випадки. Пригадую свою найважчу хвору. Наприкінці 70-х до лікарні привезли пацієнтку із важкою кровотечею. 32 години ми боролися за її життя! Ми їй перелили 13 літрів крові. Про цей випадок писало багато газет, бо хворого з таким діагнозом дуже рідко вдавалося врятувати.
Від пацієнтки лікарі не відходили півтори доби. Дуже переживали. У цієї жінки вдома було дев’ятеро дітей. З Божою допомогою вона залишилася жити.
Апостол Лука, який написав своє Євангеліє, також був лікарем. Він вважав, що лікування лише тіла – півсправи, треба лікувати і душу, і тіло разом. Тому я можу сміливо говорити, що американська медицина давно пішла правильним шляхом: у них у лікарнях працюють психоневрологи, психотерапевти. Вони регулюють стан душі людини – радять, на що звернути увагу, як себе поводити. У нас такі фахівці з’являються, але робота здіснюється недостатня.
Є два способи лікування – оперативний і консервативний. При останньому можна зарадити ліками чи навіть бесідою з хворим. Після щирої бесіди хворий виходить від лікаря на 50% якщо не здоровим, то задоволеним.
Не завжди я застосовую оперативне лікування. Буває, можу поговорити з хворим, дати пораду, що зробити чи як себе поводити. І тут я вже використовую релігійні знання. Можу підказати, що прочитати, які псалми, які молитви. Не раз до мене приходили: "Ми вам такі вдячні. Коли я вийшла з церкви, мені стало легше".
"Не об’їдайся –
не буде панкреатиту,
не пий – не буде цирозу печінки"
– Є хвороби, які можуть залежати від духовного стану людини, від її духовного рівня, а є такі, які не залежать від цього (наприклад, інфекційні хвороби), – пояснює Орест Костенюк. – Хронічний панкреатит, хронічний холецистит… Чому виникають ці хвороби? Все йде від стану нашої душі. Ми не виконуємо заповідей "не об’їдайся", "не обпивайся", "постися", "молися". Отож навантаження на печінку, підшлункову залозу зростає й призводить до хвороби.
Дотримуйся заповідей – не будеш хворіти. Є ситуації, які не залежать від людини, але більшість ситуацій – такі, в яких ми можемо щось зробити.
Приклад. Закінчився піст. Воскресіння Христове. Усі раді. І як радіють? Сідають за стіл, щоби компенсувати, що недоїли за піст. Наступного дня привозить "швидка" до лікарні пацієнтів із кольками, заворотом кишківника, холециститом, панкреатитом… А всього цього можна було би уникнути, дотримуючись Божих заповідей.
Я пояснюю це своїм пацієнтам. Літні люди майже завжди дослуховуються, молодші – менше. "Круті" послухають і кажуть: "Я поїду до професора, доцента – він мене проконсультує". Закінчується це тим, що пацієнт повертається до нас із вердиктом професора: "З лікуванням згідний".
Ось приходить до мене пацієнт із варикозом, який переходить у ту стадію, коли на ногах – виразки. Щоденні перев’язки виснажують людину, вона дуже страждає. Я завжди кажу: "Коли робите перев’язку, прочитайте хоча би одну невелику молитву". Спробуйте! Не кажу, що полегшення настає моментально, але за 10-15 днів можна побачити результат: виразки очищуються, загоюються.
На питання "як бути здоровим?" відповідь одна: "Виконуйте заповіді Божі – у них усе є".
Якби не було перелюбу, чи були би гонорея, сифіліс, грибок? Не об’їдайся – не матимеш панкреатиту, не пий – не матимеш цирозу печінки, не їж жирного, постися – не будеш мати дефартрозу, не буде хвороб, про які народ каже "солі відкладаються". Щодня їсте котлету по-київськи – ось вам і солі.
– Ви прийняли духовний сан. Чи не означає це відмову від багатьох мирських речей? Чи можете ви, наприклад, випити 100 грамів горілки з колегами-медиками, чи засміятися з чоловіками з нового анекдоту? – запитуємо.
– Я можу дозволити собі 50 грамів церковного вина "Кагор". Я не поціновувач анекдотів. Якщо хтось розповідає, вислухав, і тут же сказав: "Господи, прости". Нічого людського, мирського ми не позбавлені. Ми живемо у цьому світі. Я також можу з’їсти того ж холодцю, але на то є час. Якщо піст – вже ні. Скажу, до того часу, як я був рукопокладений, у мене була вага 118 кілограмів. Зараз у мене нормальна вага.
Орест Костенюк каже, що Господь дав людині і здоров’я, і любов, і мир, але ми не вміємо тим користуватися.
– Згадайте слова Спасителя Ісуса Христа: "Возлюби ближнього свого, як самого себе". Ці слова повинні бути основою усього нашого суспільства – тоді не буде ні політичних криз, ні економічних негараздів.
Або друге, що каже Господь: "Як хочеш, щоби люди робили тобі, так і ти роби людям". Тоді жоден лікар, депутат чи вчитель не буде чинити неправильно.
Де буде наша душа – чи споглядатиме славу Божу, чи буде у пеклі – залежить від того, як ми поводимося на Землі.
