Зовні Лада Лузіна, у минулому скандальна столична журналістка, й справді нагадує одну з відьом, яких описує у своїх книжках. Зелені очі та довга русява коса письменниці не можуть залишитися не поміченими. А посмішка та "чортячі" іскорки у погляді переконують, що маєш справу з представницею містичного світу. Кореспондентові "МБ" вдалося поговорити із чаклункою не лише про справи відьомські, але й про написані нею книжки та заміжжя."Аби отримати запрошення у "Клуб відьом", три роки замало"
– Що у вас є від відьми?
– Я – відьма учена. На жаль, у моєму роду не було відьом. Але дуже хотілося б. Вважаю, що кожна українська жінка – відьма за національністю. Коли я почала шукати матеріал для написання своїх книг, з’ясувала, що бабусі чи прабабусі моїх подруг знали секрети магії. Виходить, що кожна третя українська жінка є потенційною відьмою. Від відьми у мене є літературний талант. Саме у другій книзі "Київські відьми. Вистріл в опері" йдеться про те, що письменники – це відьми й чаклуни, тому що і магія, і література оперують словом. Тобто, добре написаний текст, закляття чи молитва однаково впливають на свідомість.
– Чому зацікавилися саме відьомською тематикою?
– Відьма – національна українська героїня. Образливо, що тоді, коли увесь світ заробляє на темі відьомства шалені гроші, ми сидимо і кліпаємо очима. Загальновідомий факт, що у Києві є чотири Лисі гори. З давніх-давен відомо, що на Лису гору зліталися відьми. Тому, на мій погляд, відьомську тематику гріх було не розкручувати.
– Розкажіть про ваш "Клуб відьом" у Києві.
– Це закритий клуб. До нього входить обмежена кількість людей. Тут люди займаються самопізнанням. Потрапити можна лише за моїм особистим запрошенням. А запрошення можна отримати лише після тривалого знайомства. Три роки – це мало. До магії я ставлюся дуже серйозно.
"Ніколи
не подобалася
жовтнева революція"
– У другій книзі "Київські відьми. Вистріл в опері" ваші героїні скасовують результати жовтневої революції. І що далі?
– Видавець охрестив жанр моєї книги як історично-авантюрно-містичну літературу. Дехто визначає жанр роману як фентезі. Але останнє визначення мені не подобається, бо я люблю перебудовувати свій власний світ, а не жити у вигаданому. Завжди мала відчуття, що у світі, в якому живемо, – не все однозначно. Книга присвячується Києву. Дія відбувається у минулому. А фабула така, що три мої героїні – хранительки міста Києва, київські відьми – скасовують результати великої жовтневої революції. Вони у київському оперному театрі відміняють убивство міністра Столипіна. Адже версія про те, що якби Столипіна не вбили, революції не було б, дуже поширена серед поважних істориків. Жовтнева революція мені ніколи не подобалася. Мені завжди хотілося жити в епоху модерну – на початку ХХ століття. Але я завжди ловила себе на гадці, що упруся у жовтневу революцію! Тому прийняла згадану версію у цій книзі. Там немає нічого вигаданого, окрім сюжету. Усі факти – справжні. Навіть назва парфумів, аромат яких відчуває дама, що проходить повз магазин, історично достовірна.
– Ви, мабуть, ночували у бібліотеці?
– Ні, бібліотека у мене вдома. Я захопилася історією набагато пізніше – після того, як склала іспити у школі. Тривалий час я не помічала Києва і поводилася, як типовий уродженець міста – не цінувала того, що мала. Коли почала "копати" історичні факти, зрозуміла, що існує ще величезний масив непізнаного. Мені захотілося, щоби місто, в якому я народилася, полюбили і побачили інші. Я мала знати, як виглядала столиця до того, як її центр було підірвано 1941 року. Вулицю Хрещатик я складала для себе по одному будинку. У другій книзі, на відміну від першої, змінюється географія подорожей відьом. В одному з розділів вони вирушають до Криму. Маю на думці ще два міста – Львів та Одесу. Мені хотілося, щоб у наступних книгах мої відьми завітали й туди. Також серед персонажів книги присутні Михайло Булгаков та Анна Ахматова.
– То як воно бути Булгаковим та Ахматовою?
– Михайла Булгакова я зобразила студентом. Він тоді ще не був письменником. А Анна Ахматова у той час навчалася у київській гімназії. У моєму романі Булгакову лише 20 років, а Ахматова тільки починає писати. Вони перебувають у початковому віці письменництва, тому я можу їх відчути. А загалом під час написання книги переживаю ті почуття й пригоди, які не можу пережити у реальному житі.
"Не уявляю себе
без коси"
– Наскільки відповідально ви підійшли до екранізації своєї п’єси?
– В Україні вже відзнято фільм за моєю п’єсою "Комплекс принца". У головних ролях – Дмитро Харатьян та Аліка Смєхова. Але я участі у цьому проекті не брала. Дізналася про те, що знімається фільм в останній день зйомок. Історія з цим фільмом розпочалася тоді, коли продюсери два роки тому викупили права на п’єсу, але відтоді – тиша. Нещодавно мені зателефонували з газети і попросили написати про те, як знімають фільм. Я була здивована: "У мене фільм знімається?!". Потрапила на останній день зйомок, дізналася, що фільм уже відзняли та хто грає.
– В особистому житті зустрічали прототипи зі своїх романів?
– У книзі "Я – відьма" жінка хоче застрелити чоловіка. У моєму житті було два прототипи такого чоловіка. Мені завжди хотілося їх застрелити. Тому я у деталях описала весь її шлях у здійсненні задуму. Тільки тоді позбулася цього маніакального бажання. У житті вбити чоловіка, напевно, було би проблематично, а ось детально описати це я можу.
– Ладо, а коса – це ваше друге "я"?
– Я не пам’ятаю себе без неї. Останню фотографію, де у мене коротке волосся, було зроблено у чотири роки. Якби відрізали косу, було б відчуття, наче мені відрізали руку. Зараз я не уявляю себе без цього предмета. Від коси немає жодної користі, але позбутися її не можу. Іноді із жалем думаю, що коли мені буде років 60-70, коса вже не буде мати жодного значення. Тоді я зможу нарешті підстригтися та пофарбувати волосся. Ніколи не мала такої можливості. А на старість пофарбуюся в білий, чорний, рудий (сміється – ред.).
"Готує чоловік, пере пральна машинка"
– Мабуть, ваш чоловік є й першим читачем…
– Так. У нього просто немає іншого вибору. Спочатку він вислуховує задум, а потім я його змушую прочитати текст. Раніше першим читачем була моя подруга Наталка Могилевська. Але коли вона починала читати, одразу критикувала. Тому її відраховано (сміється – ред.).
– Чоловіка приворожили "відьомськими засобами"?
– Чим краще людина розуміється на магії, тим менше шансів, що вона "з дуру" буде намагатися когось приворожити чи змінити свою долю. Наше знайомство було долею. А доля – це випадок. Він любить спати на нижній полиці, а я на верхній. Тобто ми ніколи не посваримося з цього приводу. Ми познайомилися через Інтернет, тому прорахувати наше знайомство було неможливо. Я вперше зайшла на сайт знайомств. Через 15 хвилин після першої зустрічі я зрозуміла, що він мені подобається.
– Чоловік не виявляє бажання бути співавтором ваших книг?
– На щастя, ні. Він не має жодного стосунку до шоу-бізнесу. Це його головна заслуга. Непублічність була одним з головних критеріїв відбору. Мене влаштовував хто завгодно – тільки не письменник, поет, журналіст, режисер, актор чи співак.
– Хто займається домашніми справами?
– Чоловік готує. Пере пральна машинка. Чоловік ніколи не заходить до мого кабінету, доки я з нього не вийду. Він досить пізно повертається з роботи – близько дев’ятої години вечора. Зазвичай у цей час я вже закінчую працювати.
– Сьогодні ще займаєтеся журналістикою?
– Те, чим зараз займаюся, не можу назвати журналістикою у чистому вигляді. Я веду рубрику "Жіночий погляд" у "Жіночому журналі", рубрику "Секс і місто" в журналі "Папараці", а у журналі "Єва" почала вести історичну рубрику. Але це, швидше, есеїстика. Від журналістики я вже відійшла.
Довідка
Лада Лузіна – автор понад 500 статей, письменник, поет, драматург, театральний критик, художник-графік.
Справжнє ім’я – Владислава Миколаївна Кучерова.
Народилася 21 жовтня 1972 року в Києві.
Закінчила будівельне ПТУ й театральний інститут імені Карпенка-Карого.
Член українського центру Міжнародної асоціації театральних критиків (ЮНЕСКО). Постійна ведуча рубрики "Жіночий погляд" у "Жіночому журналі".
Послушниця поетичного Ордену Куртуазних Маньєристів.
Голова "Клубу київських відьом імені М. Булгакова".
Одна з українських письменниць, книги якої найбільше продаються.
2004 року отримала титул "Кращої письменниці України" (приз "Золотий Фенікс"). Автор книг "Моя Лоліта", "Я – відьма!", "Київські відьми. Хрест і меч", "Київські відьми. Вистріл в опері", збірника "Секс і місто Київ", "Чаклунська любов", "Смерть і дві королеви", "Як я була скандальною журналісткою".
