"Свята Миколая та інших свят давно вже немає в нашій хаті. Мама поїхала до Італії і зникла. Тато про нас із братом піклується, але він без роботи. Хочу попросити, щоби ви допомогли знайти мою маму..." Такого листа надіслав Дмитро Чумак з Подвір’ївки Кельменецького району на конкурс "Пишемо листа Святому Миколаю". Ми навідалися до родини Чумаків, щоби з’ясувати подробиці цієї історії.Пішов п’ятий рік, як Юлія Чумак поїхала з рідного села на заробітки. І досі родина нічого про неї не знає. За цей час троє її хлопців (чоловік В’ячеслав та сини Сашко і Дмитро) навчилися самі собі давати раду. Хлопці чисто вбрані, доглянуті. У скромній сільській хаті зразкова чистота і затишок.
– Справляємося, а що вдієш? Уже не перший рік, – зітхає В’ячеслав.
У руках він тримає стосик візиток, карток з телефонами та адресами.
– Куди я не писав, куди не звертався – відповіді так і не отримав.
Звертався В’ячеслав Чумак до приватної агенції в Чернівцях, яка, зокрема, допомагає жінкам, що потрапили в скруту. Чоловікові відмовили в допомозі, пояснивши, що розшукують жінок, які зникли дорогою до, так би мовити, кращого життя, а Юлія певний час телефонувала додому, і ніхто не знає: чи з нею щось трапилося, чи вона свідомо викреслила родину з життя. В’ячеслав звертався і до правоохоронців. Вже й достеменно не згадає, скільки порогів оббивав.
– Написав у програму "Чекай на мене" – відповіді жодної. Наша родичка звернулася в посольство в Італії, там сказали чекати.
11 грудня 2003 року Юлія Чумак вирушила до Італії, де її зустрів брат. Про те, як усе відбувалося, В’ячеслав знає тільки з його слів.
– Точно не знаю, що там було, бо ж вона поїхала без мене. Брат Юлі каже, що роботи вона не мала. Жили вони на квартирі, яку винаймали разом з іншими заробітчанами. Якось він пішов на роботу, а коли повернувся увечері – ні Юлі, ні документів немає.
Останнього разу Юлія Чумак зателефонувала додому 23 травня 2004 року. 27 травня у Дмитрика – день народження, чекали, що мама привітає... Але донині – жодної звістки.
Через кілька місяців після зник¬нення дружини на номер телефону в подвір’ївському магазині зателефонувала якась жінка та запитала, чи справді в селі живе Юлія Чумак? Представитися і сказати, звідки телефонує, невідома відмовилася.
– Вона накинулася на мене з претензіями, чому я свою дружину не шукаю, – пригадує розмову з невідомою В’ячеслав. – Усе повторювала: "Говорите по-русски, я вас не понимаю". Вона розповіла, що знайшла Юлю. Буцімто її дуже побили і говорити вона не може. В руці у Юлі жінка знайшла фотографію дитини та аркуш з номерами телефонів. Жестами моя дружина показала, за яким саме номером треба телефонувати.
"Я сама з тобою зв’яжуся. І не журися – привезу тобі дружину", – насамкінець додала росіянка. Це було у вересні 2004 року. Більше дзвінків не було.
В’ячеслав Чумак дістає фотоальбоми.
– Ця дуже стара, ми тоді останнього разу були в Києві.
Фото датоване липнем 1993 року. На руках у батька – річний Сашко, а в січні хлопцеві виповниться вже 15. Новіших знімків В’ячеслав не має.
Зимові свята Чумаки у своєму тісному чоловічому товаристві святкують не вперше. Та звикнути ніколи не вдасться. І щоби до їхньої домівки повернулося відчуття сімейного свята, Дмитру та Сашкові потрібен один подарунок – вони хочуть побачити маму.
ВІД РЕДАКЦІЇ:
Серед читачів "МБ", безперечно, є люди, доля яких пролягла через Італію. Можливо, хтось зустрічав чи володіє інформацією про Юлію Миколаївну Чумак (Юрчук). Вона народилася 3.07.1975 року в селищі Липкани Бричанського району (Молдова). До грудня 2003 року мешкала в селі Подвір’ївка Кельменецького району. До Італії приїхала у грудні 2003 року. Зникла у травні 2004 року.
ДО ТЕМИ
Не всі зниклі хочуть, щоби
їх шукали
– Якщо хтось із родини зник за кордоном, то насамперед родичі звертаються із заявою до райвідділу міліції за місцем проживання, – розповіли в ЦГЗ УМВС в Чернівецькій області. – Відтак співробітники міліції здійснюють перевірку, встановлюють, чи справді людина, яку родичі вважають зниклою, не підтримує зв’язку ні з ким в Україні. І якщо перевірка не дасть результатів – надсилається запит до відповідної країни та інформацію вже перевіряють на місці. Проте ситуації бувають різні. Наприклад, батьки втратили зв’язок із сином, який поїхав на заробітки до Росії. Коли правоохоронці почали перевіряти заяву, з’ясувалося, що хлопець кілька разів перетинав кордон і його знайомі знають, де він. Просто з якихось причин він не хотів спілкуватися з батьками.
Допомагають шукати людей громадські організації
В Україні діє кілька громадських організацій, які допомагають людям у пошуку зниклих за кордоном родичів. Це, зокрема, Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла страда-Україна", Міжнародний благодійний фонд УГКЦ "Карітас-Україна". Переваги цих організацій у тому, що вони мають розвинену інтернаціональну мережу зв’язків і контактів.
Адреса "Ла страда-Україна": 01030, Київ-30, ас 246.
"Карітас-Україна": 01001, Київ, вул. Костьольна, 17.
