Сьогодні, 26 квітня, виповнюється 21-ша річниця аварії на Чорнобильській АЕС.
Понад місяць пробув у Чорнобильській зоні 1987 року Віктор Водзинський. Його тоді направили забезпечувати пожежну охорону на ЧАЕС і в межах 30-кілометрової зони.
– Про аварію на Чорнобильській АЕС ми дізналися 26 квітня 1986 року о 03.00, – розповідає Віктор Водзинський.
– Тієї ночі нас зібрав тодішній начальник, тепер вже покійний, Орест Литвинюк. На нараді доповіли, що вітер з Чорнобиля йде в бік Івано-Франківської та Чернівецької областей. Тож ми вирішували, чи оголошувати тривогу. Та десь через двадцять хвилин з Києва нас повідомили, що всіх за тривогою піднімати не треба, бо задіють більш великі гарнізони пожежної охорони. Усім наказали нікому не розповідати про те, що сталося. Про масштаби аварії ніхто нічого не говорив.
На покинуті будинки дивитися було страшно
12 квітня 1987 року керівникам пожежної охорони надійшла команда замінити керівний склад пожежників, які працювали у зоні, і Віктора Водзинського направили туди.
– До того в зоні вже працювали і рядові, і офіцери з Буковини. Я на той час був начальником зміни штабу гасіння пожеж. 13 квітня ми прибули до Києва і двома автобусами з пожежниками зі всієї України поїхали в закриту зону до пожежної частини в Чорнобилі. 16 квітня я поїхав на пожежному БТРі ознайомлюватися з обстановкою. Минувши КП з міліціонером, в’їхали до Прип’яті. Це було страшне видовище – велике, нещодавно збудоване місто було порожнє. Новенькі п’ятиповерхівки покинули усі мешканці. Я помітив, у деяких квартирах навіть ляльки у вікнах стояли.
Самосели палили величезні бур’яни
Першими до зони почали повертатися білоруси. Військові поставили нам понтонний міст через Прип’ять, щоб їздити на той бік гасити пожежі. При нас люди почали заїжджати в зону. На виїзді із зони одне село було просто знесене. Видно було, що йшов танк з лопатою і зносив всі будинки. Ми, коли поїхали за Прип’ять, побачили величезну заграву. Під’їжджаємо, а там дідусь з бабусею палять бур’яни висотою по пояс, якими заросло їхнє господарство. Поки говорили з ними, підійшло ще десь 15 стареньких людей. Вони повернулися, щоби доживати віку в своїх домівках. Одна бабуся на пояснення, що тут жити небезпечно, відповіла: "Що ти мені, синку, розповідаєш? Я тут народилася, виросла і хочу тут жити далі". Дуже шкода було тих людей.
Від радіації медики радили вживати спиртне
Ми перебували в зоні постійно до 30 травня. Нас не було ким замінити, бо попередники вже хворіли. Робітників ввечері із зони вивозили. Там постійно залишалися тільки ми, охорона станції та міліція. Із засобів захисту у нас були тільки так звані "пелюстки" – звичайні марлеві пов’язки на обличчя. Ходити весь день у цій пов’язці було важко. У мене через радіацію страшенно сідав голос і до вечора ледве пошепки міг говорити. Кожному видали "сліпі" дозиметри. Коли виїжджали групою, попереду завжди йшов офіцер-дозиметрист, який вимірював рівень радіації і казав, скільки часу можна на цій ділянці працювати. Якось на пожежі я зустрів генерал-лейтенанта медичної служби, і він пояснив про дію важких металів. Порадив: щоби виводити їх з організму, треба підвищувати тиск, аби кров швидше циркулювала. Це можна було зробити спиртним. Тому всі, хто їхав у зону, везли із собою вино. Люди пили, хоча офіційно ніхто цього не стимулював. Було багато цивільних водіїв. Вони пили, і через це ставалися страшні аварії.
Пожежні машини доводилося міняти. Раз на тиждень ми списували машину. Вони набирали радіації, тому їх відправляли у могильник.
Найстрашніше було те, що не бачиш небезпеки. Під час пожежі її видно, а тут ворог був невидимий. Але накази не обговорювалися.
– Зараз по собі сказати не можу, що відчуваю якісь зміни здоров’я. Але на інших по-іншому вплинуло. Дехто вже помер.
Закон про ліквідаторів у нас прийняли добрий, але він діє тільки на 95%. Маю щомісячну доплату 100 гривень на харчування. Цього року безкоштовно зробили протезування зубів. З путівками важкувато, але цього року виділили до Трускавця. Закон держава не хоче виконувати. Але треба чесно й сказати, що до чорнобильців багато хто приєднався через пільги. У цьому треба навести порядок.

Виплати чорнобильцям

Постанову про збільшення деяких виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи прийняв уряд. Про це йдеться у постанові Кабміну № 649 від 20 квітня.

ОДНОРАЗОВІ КОМПЕНСАЦІЇ
- Компенсація з втрати годувальника – 7586 гривень.
- Компенсація батькам померлого – 3792 гривні.
- Компенсація з визнання дитини інвалідом – 1264 гривні.

ЩОМІСЯЧНІ ВИПЛАТИ РОДИНАМ З ДІТЬМИ
- Для тих, хто відвідує дошкільні навчальні заклади:
віком до 3 років – 13 гривень,
віком від 3 до 8 років – 26,5 гривні.
- Дітям, що тимчасово не відвідують дошкільні навчальні заклади:
віком до 3 років – 49 гривень,
віком від 3 до їх вступу до школи – 72,5 гривні.
- Щомісячна виплата, незалежно від інших виплат, на кожну дитину шкільного віку – 16,5 гривні.
Щомісячна виплата родинам на кожну дитину шкільного віку, яка стала інвалідом – 32 гривні.

Довідка
Статус потерпілих від наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС, станом на 1 січня 2007 року, мали 24829 осіб, повідомило Головне управління статистики в області.
19536 з них проживали в зонах радіоактивного забруднення.
Серед потерпілих є 2872 ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС.
В області – 96 сімей, які отримують пільги через втрату годувальника, смерть якого пов’язана з Чорнобильською катастрофою.
58% опитаних управлінням статистики вважають, що на їхнє здоров’я частково або серйозно вплинули наслідки аварії на ЧАЕС.
Про серйозний вплив на здоров’я наслідків аварії зауважив 1% мешканців Буковини.
Про відсутність впливу на їхнє здоров’я аварії на ЧАЕС повідомили 42% буковинців