У ролі молодят, як і 50 років тому, сім’я чернівчан – Сафронія Івановича та Валентини Йосипівни Дутків.
– Ми познайомилися у Челябінську, звідки я родом, – розповіла Валентина Йосипівна. – Через війну я закінчила школу у 20 років. Вступала до вузу, але не добрала 0,5 бала і довелося рік чекати. Саме тоді і познайомилася з майбутнім чоловіком, який працював у паровозному депо. Тоді була дуже популярна гра "Струмочок" (хлопці пробігають через "струмочок" з рук тих, хто грає, і вибирають собі пару). Сафроній пробіг перший раз, і …не вибрав нікого. А наступного разу вибрав мене, як з’ясувалося – на все життя.
За рік ми побралися. Весілля святкували вдома. Я сама готувала для гостей, а наречений сам грав на баяні. Згодом переїхали на батьківщину чоловіка – на Буковину.
Все життя Валентина Йосипівна пропрацювала в торгівлі, Сафроній Іванович 40 років пропрацював у тролейбусному депо, пройшовши шлях від водія тролейбуса до начальника цеху. Зараз обоє на пенсії.
Мають вони і свій секрет подружнього щастя.
Ми прожили щасливо, – ділиться Валентина Йосипівна. – Але у житті усіляке буває, адже сходяться абсолютно різні люди. Ніхто ж не розповідає до шлюбу геть усе про себе. Слід набратися терпіння. А іколи і з гумором поставитися до певної ситуації. Чоловік мені завжди допомагає, він гарний сім’янин. Але, пригадую, якось він сказав, що йде до міліції на чергування. Повернувся вранці. Запитую: "Як пройшло чергування?" і раптом бачу, що у нього до піджака приколота весільна квітка. "То це вам у міліції такі квіти прикололи?" – вже сміюся до нього. З’ясувалося, що товариш запросив його на весілля.
