– Двічі стати переможцем престижного Всеукраїнського конкурсу "Нові імена", який організовує Український фонд культури, – рідкісний випадок , – каже директор Чернівецької художньої школи ім. Миколи Івасюка Віктор МАКОГОН, де навчається юна художниця. – Адже визначається лише 25 лауреатів з усіх видів мистецтва. Схвально відгукується про свою ученицю її викладач Ірина Каленик: "Тетяна цікава тим, що має нестримне бажання творити. Вона може малювати свої картини навіть вночі. На конкурсі більшість учасників показували пейзажі чи натюрморти. А Таня представила композицію, що вважається вершиною творчості. Тут потрібно мислити, вміти поєднати на полотні, здавалось би, непоєднуване: час, події, простори, персонажі. Такою високою майстерністю володіє навіть не кожен досвідчений художник".
Цього року, як і минулого, Таня повезла на конкурс серію робіт про українські народні свята та звичаї. "Ця тема невичерпна, тому я вирішила не змінювати її, – розповідає дівчина. – Перш ніж малювати картину, багато читала, розпитувала старих людей, зокрема свою бабусю, як жили раніше. Хочу відтворити український побут і працю. Зараз малюю картину про ковалів. Потім розкажу на полотні про інші давні професії".
До Києва на конкурс Таня їздила з бабусею, яка виростила її змалку і з якою вони живуть удвох. "Кожну з п’яти картин, три з яких – майже метрової довжини, ми упакували в картон, обмотали плівкою, заклеїли скотчем, – ділиться дівчина. – Попросили поставити їх у поїзді на верхню полицю. А в Києві картини довелося нести в руках аж до виставкового залу. Потім ми вішали їх удвох на стіну – тричі довелося переміщати". Свої полотна Таня представляла в українському національному костюмі, пошитому ще прабабусею. Водночас читала вірші зі своєї нової збірки поезій "З вікна мого серця".
З Києва Тетяна привезла диплом лауреата, відзнаку Українського фонду культури у вигляді медалі та 200 гривень премії. Обіцяли ще путівку в "Артек". А на картини (рами, фарби, пензлі) було витрачено із сімейного бюджету понад 500 гривень. Якщо врахувати статки сім’ї – мінімальну пенсію бабусі та 70 гривень Тетяниної стипендії, яку їй виплачує облдержадміністрація, – сума фантастична. "Довелося позичати гроші у знайомих, аби замовити великі рами, – розповідає дівчина. – А видавати книги мені допомагають спонсори. Одну мою картину продали на муніципальному балу. Бабуся віддала
борги, а решту ми витратили на мою збірку. Мені подобається малювати і писати вірші, хоча ці захоплення дуже дорогі. Однокласники інколи скаржаться, що їм сумно, нікуди час дівати. А мені його не вистачає. 24 години на добу – це дуже мало. Я б хотіла ще навчитися грати на скрипці. Але на це немає ні часу, ні грошей".