Прихід весни корейська община Чернівців відзначила святом Нового року, який, за місячним календарем, настав 22 лютого. Соллаль – таку назву має корейський Новий рік – святкують тиждень.
– Новорічна церемонія розпочинається зі вшанування пам’яті померлих родичів, – розповідає Геннадій Пан, президент Чернівецької обласної організації "Центр корейської культури". – Молодь поклоняється старшим – батькам, дідусям та бабусям. У нас вважається, що Новий рік – це ще один рік у житті кожного корейця. Немовлята, народженні напередодні свята, стають дворічними. Річ у тім, що рік, проведений в утробі матері, їм також зараховується.
"Вдома спілкуємося корейською, але діти знають українську"
– На новорічному столі обов’язково повинна бути куксі – довга вермішель, – доповнює дружина Геннадія Лана Пан. – Довга вермішель вважається символом довголіття. Коли дитині виповнюється рочок, ми ставимо на стіл нитки – на довгі роки життя. За святковим столом у першу чергу прийнято куштувати рис, а останнім – дисерт. Страви та напої розкладаються у певному порядку – у відповідності зі сторонами світу. Наприклад, страви червоного кольору розташовують на східній частині стола, а білі – на західній.
Родина Геннадія та Лани Пан у Чернівцях мешкає вже 10 років. Переїхали з Туркменистану. Тут їхній син Михайло відвідував українську школу. У Чернівцях й одружився з кореянкою. Сьогодні виховує двох синів.
– У Туркменистані нам жилося дуже важко, – розповідає Лана Пан. – Коли приїхали до Чернівців, стали наче "своїми". Ми народилися за Радянського Союзу, тому проблем із порозумінням не було. Коли ми жили на Старій Жучці, десятирічного Михайла господарка квартири після школи запрошувала їсти український борщ. Тепер, коли декілька корейських родин збираються разом, обов’язково замовляємо шашлик і бануш.
– Вдома між собою спілкуємося корейською, проте наші діти добре розмовляють українською, – каже Геннадій. – За розповідями наших бабусь, виселення корейців 1937 року із Далекого Сходу до Середньої Азії було великою трагедією. Своє дитинство я провів у Туркменистані. Мої батьки залишилися там, але невдовзі планують переїхати до Чернівців. Я – вже третє покоління корейців, яке виросло у вигнанні. Я звідси вже нікуди не поїду. Себе називаю корейцем Буковини, а наші діти стали буковинськими корейцями.
Кожен кореєць гадав, що єдиний
на Буковині
Корейська громада міста налічує понад тридцять осіб, які тісно спілкуються між собою. Але список віднайдених на території області корейців поповнюється щодня.
– Нещодавно ми знайшли
жінку у селі Мусорівка Заставнівського району, – розповідає Геннадій Пан. – Вона живе на Буковині з 1989 року і дотепер не знала, що тут ще є корейці. Є корейські сім’ї, які живуть у Новодністровську. У Чернівцях є корейці, які мешкають тут з 1963 року. Усі вони гадали, що єдині корейці на Буковині. Найстарший – 90-річний кореєць помер 2005 року. Завдяки нашому центру корейської культури хочемо об’єднати всіх корейців на Буковині.
