Лондон – привітна столиця світу

Газети пишуть про принца Чарльза та українського "короля нелегалів"

Перш ніж зустрітися з величною світовою столицею, хотілося більше дізнатися про її сьогоднішнє життя. І в нагоді стала свіжа газета Daily Telegrafe, яку запропонували в літаку. У редакційній статті із занепокоєнням говорилося про скорочення кількості білого населення в Лондоні, збільшення етнічних груп і необхідність збереження терпимості та толерантності, взаємного зближення. Сам політ (досить комфортний, із можливістю спостерігати на висувній карті за місцем перебування літака) минув швидко, і вже під час наближення до аеропорту Хітроу (одного з найбільших у світі) стало видно червону черепицю дахів англійських домівок, зелені огорожі, прямокутні вулиці.

Під час нашого перебування у британській столиці засоби масової інформації найбільш активно коментували майбутнє одруження принца Чарльза, а також суд над українським громадянином С. із Кіровоградської області, якого прозвали "королем нелегалів" і який заробив на праці нелегальних мігрантів за кілька років майже 10 мільйонів доларів.

Лондон, у якому мешкає 8 мільйонів людей, дбає про свій імідж світової столиці, має на туризмі чималі прибутки. Міська влада робить багато для того, щоби Лондон був комфортним містом – зручним для проживання і привітним для туристів. Одразу ж впадає в око облаштованість лондонського життя. Дуже зручним є громадський транспорт, до якого належать знамениті червоні лондонські автобуси, зокрема двоповерхові, метро, міська залізниця, річковий транспорт. Не можна не згадати про легендарне лондонське таксі – з високим верхом, щоби джентльмен міг сидіти у салоні, не знімаючи циліндра та опираючись на тростину. Зазвичай таксі чорного кольору, але тепер з’явилися й сині, що виглядає досить незвично.

Автобус зробить "реверанс"

Одноповерхові автобуси пристосовані для людей із вадами руху. Якщо пасажир на візочку чи дуже похилого віку, автобус робить "реверанс" – припадає на бік, даючи можливість в’їхати в салон або зайти без надмірних зусиль. Вхід – через передні двері, де ви прикладаєте свій квиток до магнітного контролера або показуєте його водієві. Вихід – через середні двері. Автобуси не зупиняються на кожній зупинці. Потрібно підняти руку або натиснути на спеціальну кнопку в салоні. До речі, водіями здебільшого працюють не корінні лондонці.

Найстаріше у світі лондонське метро збудували ще у ХІХ столітті. Виглядає воно не так помпезно, як у Києві чи Москві, але дуже чисте, охайне, хоч і без єдиної урни для сміття (заради запобігання тероризму). У вагонах – світлове табло, яке сповіщає напрямок руху та на якій станції перебуває потяг. У потягах метро та залізниці відсутні водії – лише супроводжуючі: все автоматизовано та комп’ютеризовано.

У транспорті обов’язково відведені місця для інвалідів та людей похилого віку. Трапляється, що вони не зайняті навіть тоді, коли пасажири стоять. Часто поступаються місцем жінкам – вагітним чи з дитиною, а також стареньким людям. Але загалом вважається, що проїзд оплачено, і людина має право скористатися сидячим місцем.

На вулицях Лондона нечасто побачиш "копів" – поліцейських у яскраво-салатових накидках та традиційних шоломах. Зазвичай вони чергують та патрулюють біля королівських палаців, державних установ, під час свят чи громадських заходів. Є багато жінок-поліцейських. Дуже імпозантно виглядають вони на високих англійських конях.

Чому в Лондоні чисто

Більшість мегаполісів світу не вирізняються чистотою, однак цього не скажеш про Лондон. Тут чисто не тому, що постійно прибирають (це робиться пізно ввечері або вночі), а тому що традиційно не прийнято смітити, щось жувати на ходу, лузати насіння, кидати папірці, недопалки.

Лондон славиться своїми парками, але не в такому вигляді, як у нас. Королівський парк, Гайд-парк, які розташовані в центрі міста, мають чималі вільні від дерев простори, зелені галявини та газони. Обов’язково є місця для прогулянок із тваринами або катання на конях. Дуже прикрашають ці парки озера, струмки, затишні кафе.

Вражають лондонські книжкові магазини – супермаркети або невеличкі крамнички. Є література багатьма мовами, вільний доступ до книг, комп’ютерний каталог асортименту. Якщо ви не можете придбати книгу – сідаєте в барі і читаєте її хоч би й до закриття магазину. Покупці – переважно молодь або люди середнього віку. Безумовно, хотілося дізнатися, що є про Україну або з України. Знайшли лише згадки в англомовних туристичних довідниках про Київ, Львів, Кам’янець-Подільський, Одесу. В одному натрапили й на згадку про Чернівці.

Англійці поважають себе і своїх гостей в усьому. Це відчувається навіть у кількості та облаштованості туалетів, які утримуються за рахунок районних муніципалітетів. Знову ж таки передбачено зручності для інвалідів. Вільно можна скористатися туалетом у будь-якому барі чи кафе, нічого при цьому не замовляючи, або біотуалетом просто на вулиці.

На вулицях Лондона майже не видно людей, як ми їх називаємо, без певного місця проживання. Мерія вважає, що вони ображатимуть гідність городян та гостей, тому задіює потужні соціальні та економічні програми із запобігання безпритульності. Навіть неналежний зовнішній вигляд може стати підставою для полісмена поцікавитися такою особою. Однак нам здалося, що небагато людей у Лондоні прагнуть такого знайомства.

Лондонці надзвичайно шанобливо ставляться до старовини і всього, що колись принесло славу місту. З часів Вест-Індійської кампанії XVII-XVIII століть стоять на річці Темзі верфі та складські приміщення. Сьогодні вони переобладнані на елітне житло зі стоянками для приватних яхт. Але змінювати зовнішній вигляд цих будинків категорично заборонено – хіба що тільки колір. На Темзі також можете побачити пришвартований старовинний вітрильник або військовий корабель часів Другої світової війни.

Можна зустріти

і доктора Ватсона,

й Ірину Білик

Усі пам’ятки історії та архітектури, їх технічний стан перебувають під пильним наглядом відповідних міських служб. І всі вони працюють на місто: Вестмінстерське абатство зі знаменитою вежею Біг-Бен, Трафальгарська площа із колоною-пам’ятником адміралові Нельсону, міст-вежа Брідж Тауер. Букінгемський палац, обсерваторія у Грінвічі, собор святого Павла із 67-тисячотонними банями... Всього і не перелічити. Усі знають про знаменитого Шерлока Холмса. Будь ласка – ось Бейкер стріт, 221 Б. Триповерховий будиночок у ряду інших. Доктор Ватсон залюбки з вами поспілкується, сповістить про тимчасову відсутність Холмса. Ну, а скрипка, люлька, крісло, реактиви – все тут. На другому і третьому поверхах ви стаєте свідками жахливих злочинів, розкритих Холмсом, – там розмістилися воскові фігури убивць та їхніх жертв.

Традиції лондонського побуту досить відмінні від наших. Так, стояння жінки біля плити – це не сучасний англійський стиль. Навіть якщо ви приймаєте гостей – це не означає обов’язкового приготування кулінарних шедеврів. Крім того, індустрія виготовлення напівфабрикатів або готової їжі, яку треба лише розігріти, надзвичайно розвинута. Навіть через Інтернет можна замовити їжу в найближчому ресторані або спеціальній фірмі.

Типовий лондонський робочий день починається десь о пів на дев’яту, а закінчується о сімнадцятій. Якщо потрібно, люди затримуються на роботі, але додаткової оплати за це ніхто не надає – вважається, що працівник мусить встигати зробити свою роботу впродовж робочого дня.

Цікаво було спостерігати за будівництвом, яке тривало неподалік будинку, в якому я мешкав. Робітники – різних націй та рас, але в однаковому робочому одязі. Майданчик огороджено, при вході табличка з інформацією та забороною для входу стороннім. Коли з майданчика виїжджає автотранспорт, його колеса попередньо очищують від бруду. Чи зустрівся з нашими земляками-заробічанами? Так, але їх тут небагато, і спілкуються вони чомусь неохоче. До речі, темі заробітчанства досить багато уваги приділяє тутешня російськомовна преса.

Лондонці вміють гарно працювати, але відпочивають із не меншим завзяттям. Більшість проводить вихідні так: першу половину суботи відсипаються, а вже суботній вечір та неділю присвячують більш активному відпочинку. Лондонці заповнюють паби (пивні бари), ресторани, клуби, дискотеки, театри. На особливу увагу заслуговують, звісно ж, паби. Стіни багатьох із них прикрашають документи про те, що цей заклад засновано у XVII-XVIII століттях.

Однак відпочивають у Лондоні не лише лондонці. В одному із супермаркетів у центрі міста ми зустріли Ірину Білик та Дмитра Коляденка, який виглядав, як завжди, екстравагантно, і не помітити його було неможливо. Пара здійснювала такий собі шоп-тур до Англії.