Газовій війні не видно кінця

Триває конфлікт між Україною та Росією навколо ціни за газ, яку має платити Україна з 1 січня 2006 року. Незважаючи на підписаний раніше договір між двома країнами на постачання російського газу за 50 доларів за тисячу кубометрів, вже наприкінці листопада російська сторона оголосила про підвищення тарифу утричі. Мотивували це тим, що Україна отримала підтвердження від ЄС щодо визнання її країною з ринковою економікою. Не сподобалося нашим північним сусідам також і те, що Україна не погоджується на пропозицію "Газпрому" спільно використовувати українську газотранспортну систему.

І як наслідок – попередня пропозиція у 160 доларів за тисячу кубометрів газу зросла до 230.

Попереду черговий раунд переговорів щодо газового питання.

За словами Людмили Полонської, директора Чернівецької філії ДК "Газ України", з 1999 року ціни зросли майже на все, тому тарифи за газ для населеня треба підвищувати:

– Наразі нормативних документів щодо підвищення тарифів за газ для населення немає, однак ціна з нинішніх 185 гривень за тисячу кубічних метрів газу може зрости до 370, – каже Л.Полонська. – Поки що невідомий і сам механізм підвищення цін: чи поквартально, чи протягом півроку, але ціна однозначно зростатиме. І ми сподіваємся, що це відбуватиметься поступово.

Чому країни ніяк не можуть дійти згоди щодо оплати за газ і який можливий вихід з цього конфлікту, ми запитали у чернівецьких фахівців.

Ігор ШКОЛА, професор, доктор економічних наук:

– Гадаю, все, що зараз відбувається навколо газового питання між Україною та Росією, не що інше, як спроба досягти політичних цілей шляхом економічного тиску. Швидше за все, Росія не схвалює бажання України вступити до складу ЄС, тому й "лякає" Україну високими цінами, за якими, до речі, нині з нею розраховуються за газ інші країни-члени Європейського Союзу.

На мою думку, нічого катастрофічного не відбувається, – країни домовляться. Тим паче діє договір з Росією про постачання газу за нинішніми цінами до 2009 року. Ціна у 160 доларів за тисячу кубометрів газу прийнятна для України, але краще було би, щоби до цієї позначки наближалися поступово.

Ярослав КИРПУШКО, директор Буковинського центру реконструкції і розвитку:

– Те, що спостерігаємо ми сьогодні, винесено у топ-новину і замішано на емоціях, щоби налякати людей, показати, що хтось "поганий", а хтось "хороший". А справжні події відбуваються всередині, під цією оболонкою, яку бачать усі. Насправді, якщо поглянути на газовий баланс України, стане зрозуміло, що російський газ покриває лише третю частину від усієї кількості газу, якого потребує Україна. Решту – по третині – забезпечує туркменський газ і газ, який добуваємо ми, всередині країни. Тому тут питання полягає не в катастрофічній нестачі газу в Україні, а в загрозі руйнування потужних бізнес-інтересів україно-російського бізнесового середовища, яке заробляло чималі кошти на реекспорті газу. Умовна схема – купити в однієї дружньої держави за 30 доларів, а продати іншій дружній державі за 150 доларів – приносила учасникам процесу чималі доходи – до 300%. Тут не переважає ані економіка, ані політика. Ця ситуація поєднує транснаціональні економічні і політичні інтереси. Гадаю, країни домовляться про ціну, але розв’язання питання залежатиме від предмету торгу – чи зрощення бізнес-інтересів дружніх держав з мільярдним відкатом офшорними зонами, чи початок руйнування цих зв’язків, які існували ще з часів президентства Кравчука.

Ігор МЕЛЬНИЧУК, політолог:

– З часу здобуття Україною незалежності у її взаєминах з Росією неодноразово виникали серйозні проблеми. Не став винятком і теперішній конфлікт. На мій погляд – це суто політичне питання, яке не має жодного стосунку до економічної доцільності стосовно визначення цін на газ. Росія неодноразово вже застосовувала такі дії за попереднього керівництва і, як правило, досягала успіху. Ця криза – ще одна можливість перевірити на міцність нашого президента. Я вважаю, що Україна не повинна піддаватися на газовий шантаж і чітко дотримуватися своєї лінії під час переговорів. Водночас Україна має чимало контраргументів, які може використати для позитивного розв’язання цієї проблеми (газотранспортну систему, російський Чорноморський флот на своїй території, радіолокаційні станції). Зважаючи на це, вважаю, що обидві сторони, випустивши пару, показавши всю свою "могутність", зрештою домовляться щодо питання закупівлі і транспортування газу. Але треба бути готовими, якщо не тепер, то через певний час до переходу на ринкові ціни на газ та інші енергоносії. А також шукати альтернативні джерела енергії.

Василь КОЖЕЛЯНКО, письменник:

– Як це не смішно, але загострення газового питання, тобто одностороннє підвищення Росією уп’ятеро ціни на газ, дає Україні черговий шанс здобути справжню, а не удавану незалежність. Як політичну, так і економічну, а в перспективі – інформаційно-мовно-гуманітарну. В економічному сенсі українська промисловість, нарешті, змушена буде позбутися сумнівного лідерства як найбільш енергомістка в Європі. До того ж Україна позбудеться "наркотичної" (звикання до "шарової" ціни) енергозалежності від Росії. Економічна незалежність зумовить набуття незалежності політичної , адже всі знають, що газовий шантаж Росією України має політичну першопричину. Отож, історія дає Україні ще один шанс, головне – аби вистачило політичної волі вкотре його не змарнувати.