Анік Мартірасян вважає себе найщасливішою жінкою, бо дев’ять місяців тому стала мамою трійнят – маленького Сєви, Ані та Андрійка. Малята веселі і здорові, а від звичайних дітей їх відрізняє одне – вони народжені з допомогою штучного запліднення або, як кажуть у народі, з "пробірки".

Анік і Сєва одружилися 27 років тому, і найбільшою їхньою мрією була велика сім’я, де б завжди лунав дитячий сміх. Але доля – річ непередбачувана: протягом 25 років діти залишалися для сім’ї Мартірасян лише мрією.

Завагітніти звичайним шляхом не вдалося, і Анік та Сєва зважилися на радикальний крок.

Саме тому опинилися у Київському центрі репродуктивної медицини. Запліднення виявилося успішним, і подружжя з нетерпінням дев’ять місяців чекало на народження хлопчика. Але ніхто не сподівався, що буде нещастя, – хлопчик під час пологів помер. Пережити таке було надзвичайно важко, але вони не втратили надії.

Незабаром Мартірасяни звернулися до Буковинського репродуктивного центру.

Була перша невдала спроба і були надія та молитви. Можливо, саме це допомогло. Через 12 тижнів після третьої спроби штучного запліднення ультразвукове дослідження у лікарні Кам’янця-Подільського засвідчило, що у Анік будуть трійнята.

– Чоловік чекав на мене у коридорі, а коли про все дізнався, обіймав мене, цілував та плакав, – згадує Анік Дживанівна.

Дім, де найбільше пелюшок

Мартірасяни були раді, а ось лікарі турбувалися за здоров’я жінки: все-таки 47 років. Але, незважаючи на це, вагітність минула без проблем. Навіть думки не було, що від когось потрібно відмовитися, тобто видалити "зайвий" ембріон.

Малюки виявилися непосидючими і на світ з’явилися через вісім місяців. Народжувала Анік у Хмельницькому, робили кесарів розтин. Трійнята народилися здоровими і, на подив лікарів, з нормальною вагою: перший хлопчик Сєва – 2600 г, 49 см, дівчинка Аня – 2500 г, 49 см та третій хлопчик Андрійко – 2555 г, 48 см.

Протягом усього часу перебування дружини у пологовому будинку чоловік щодня носив їй квіти.

Тепер їхній будинок у селі Залісся Кам’янець-Подільського району виділяється тим, що у дворі щодня сушиться багато пелюшок.

Анік, на щастя, має багато помічників, рідних. Малюкам вже дев’ять місяців, і вони добре знають, де мама, люблять з нею гратися.

У кожного малюка свій характер

– Дітей ми назвали ще до народження, – каже Анік Дживанівна. – І можна сказати, що навіть вгадали з іменами. У кожного з них вже свій характер, зовсім не подібні один до одного. Старшого – Сєву – назвали на честь батька, і виявилося, що він дуже схожий на нього і зовні, і за характером – спокійний та розважливий. А ось Аня вже з народження справжня дівчинка. Вона не любить спати поруч з братами, тому її кладуть в окрему кімнату, і для прогулянки має окремий візочок. Коли додому приходить тато, йому найбільше радіє і з ним найохочіше грається Аня. Андрійко любить вередувати, нетерплячий і вже зараз не може всидіти на місці.

Єдиний недолік їхнього щасливого життя – у двокімнатній квартирі мало місця для того, щоби вчитися ходити трьом малюкам одночасно. А чиновники, які обіцяли чотирикімнатну квартиру трійнятам, чомусь забули про це після виборів.

Жінка не приховує, що її малята – "з пробірки", і навіть має намір розповісти їм про це, коли вони підростуть. Для неї це зовсім неважливо, головне, щоби діти були здоровими. А для 49-річного Сєви Мартірасяна його діти і дружина – найкращі на світі.