«Я заспівала б у дуеті з Вітасом», –

Два роки тому 9-річна чернівчанка Аліна Гросу стала киянкою. А батьки, хоч і продовжують жити і працювати у Чернівцях, більше часу теж проводять у столиці. Маленька зірочка мешкає на 11-му поверсі одного з будинків, що у центрі Києва. У просторій квартирі з великою залою є все, що потрібно і співачці, і дитині: необхідна музична апаратура, фортепіано, комп’ютер, різнокольорові м’які іграшки, ляльки… В Аліниній кімнаті, де ми з нею і спілкуємося, – велике ліжко, диван, письмовий стіл і багато сувенірів та подарунків від юних прихильників. Але першою дівчинка запитує мене: "А ви любите грати у мій улюблений вид спорту – теніс?". "Ні", – відповідаю. "Шкода, а то ми б з вами пограли у залі…"

– Аліно, що тобі більше подобається: Київ чи рідні Чернівці?

– Якщо говорити про друзів, то і там, і там їх у мене багато. Просто у Чернівцях у мене ще є дві собаки та папуга. У Києві ж у мене поки що із тваринок нікого немає. Гадаю, Чернівці та Київ я люблю однаково. Але у Чернівцях вулиць знаю більше.

– Зараз ти вже популярна співачка. Відчуваєш, що ти не така, як усі діти?

– Не вважаю себе великою зіркою. Я просто дівчинка, яка співає.

– Розкажи, будь ласка, про свій розпорядок дня.

– У вихідні я прокидаюся о восьмій годині ранку, інколи можу трохи пізніше, обов’язково роблю зарядку. Як правило, качаю прес – до 40 разів, а то й більше. Потім снідаю і роблю уроки, вчу англійську мову. Після обіду йду на заняття з вокалу і танців. А ще займаюся із вчителькою грою на фортепіано. Обов’язково щодня гуляю у парку. Дуже люблю грати у теніс. А у звичайні дні, коли йду на навчання, прокидаюся о сьомій. Снідаю мало, бо нас годують у школі. Але я багато не їм – дотримуюся дієти.

– Тому, що ти – артистка?

– Так, знаю, що я співачка і маю гарно виглядати. Але не голодую, можу їсти все, але не дуже багато.

– Чимало зірок, дотримуючись дієти, відмовляються від солодощів. А ти, як і усі діти, любиш цукерки, шоколад?

– Дуже люблю, особливо морозиво. Але можу перетерпіти свою пристрасть до солодкого.

– У якій школі ти навчаєшся?

– Я навчаюся у київському ліцеї "Гранд" у четвертому класі. У нашому класі – десятеро учнів. З 9 до 14 години у нас такі ж предмети, як і в звичайній школі, а після обіду, наприклад, вивчаємо шахи, музику…

– Твої однокласники сприймають тебе як співачку?

– Ні, як звичайну дитину. Коли я прийшла у ліцей, то сказала всім, що тут я не Аліна Гросу, а просто Аліна.

– Погратися, як твої ровесники, встигаєш?

– Звичайно. Ми часто зустрічаємося з подружками у дворі. А із Глібом, сином Ірини Білик, найчастіше граємо у "доганялки". Тоді ми так бігаємо по квартирі! Щоправда, я йому часто піддаюся, бо він же молодший за мене на 5 років.

– Скажи, ти спілкувалася б із бідними дітьми, дітьми-сиротами?

– А чому б ні? Вони такі ж, як і всі діти. Як і я. У мене є подружки як у Києві, так і у бабусі в селі.

– Серед артистів є таке поняття, як зіркова хвороба. Ти знаєш, що це таке?

– Знаю. Це коли людина зазнається. А я не зазнаюся. Навіть коли підросту, намагатимуся зробити усе для того, аби цієї хвороби у мене не з’явилося.

– Багато артистів в інтерв’ю часто розповідають, що перший раз вони закохувалися ще у дитячому садочку. А у тебе таке було?

– У Чернівцях у садочку до мене залицявся один хлопчик, він заступався, коли мене хтось ображав.

– З Нікітою Пресняковим, який знімався у твоєму кліпі "Безпризорный мальчишка", ви спілкуєтеся?

– Так, він мене вітає по телефону з днем народження, а минулого року ми з мамою і татом були у нього в гостях у

Москві.

– Коли ви познайомилися, він тобі сподобався?

– Так, Нікіта дуже скромний і сором’язливий.

– Розкажи про свого брата.

– Мого рідного брата звуть Роман, йому 21 рік. Він дуже хороший хлопець, і у нас з ним дружні стосунки. Я думаю, що він міг би бути непоганим художником, бо гарно малює. Але він сміється, коли я йому це кажу.

– Цікаво, як ти святкуєш свій день народження?

– Раніше до мене приходили на день народження клоуни. А тепер я підросла, і клоуни вже не приходять. Мене просто всі вітають і дарують багато подарунків. Як кожна дівчинка, я люблю ляльку Барбі.

– Коли тебе впізнають на вулицях, просять автографи? І як до тебе звертаються: на "ви" чи на "ти"?

– Так, мене багато людей впізнає на вулицях, дехто просить автографи. Я завжди кажу, щоби до мене зверталися на "ти", я ж не старенька бабуся.

– Серед артистів зараз модно співати дуетом. А з ким із співаків ти хотіла б заспівати у парі?

– Напевно, із Вітасом. Мені подобається, як він бере такі-і-і високі ноти!

– Аліно, скажи, співачкою бути легко?

– Мені легко, бо за мене дуже багато роблять батьки. А я лише виходжу на сцену і співаю. Потім мені всі аплодують – і це так приємно. Але натомість я дарую усім людям свої пісні.