"Що сталося з моєю донечкою? Куди поділася ця маленька слухняна лагідна дитинка? Шість років жили гарно, ростили, усіх себе віддавали, а тепер дівчинку наче підмінили – вередує, перечить, не слухається". Подібні скарги часто можна почути від батьків. Але не кожен дорослий може здогадатися, що у їхньої шести- семирічної дитини почався черговий складний період у житті. Психологи кажуть, що це – вікова криза, через яку проходять усі діти. Батькам у цей час дістається чимало клопотів, особливо тим, хто не здогадується, що діється з їхньою дитиною.Психолог Оксана Пендерецька розповідає, що будь-яка криза – сходинка до дорослішання і вдосконалення, яка просто необхідна для розвитку дитини. Вона може тривати від декількох місяців і до 1,5 – 2 років за "сприятливих" умов: незнання батьків, недбалість педагогів, несприятливий психологічний клімат у сім’ї тощо. У цей період дитина стає неслухняною, нервовою, впертою, у неї часто змінюється настрій, несподівано реагує на раніше звичні речі. Не дивно, що тепер раптом перестають діяти методи впливу, які були раніше ефективними. Батьки зі своїм "якщо так не зробиш, не їстимеш цукерок" стають безпорадними. Це виводить із себе дорослого, який за будь-яких обставин хоче домогтися послуху, що й призводить до конфліктів.
– Крім того, криза шести-семи років припадає на початок шкільного навчання, – каже фахівець. – Гру поступово замінює навчання, і тепер дитина більше пізнає, засвоює знання, розвиває нові навички. Тому особливо тепер батьки повинні бути чуйними, уважними, навіть мужніми й витриманими. Типова батьківська помилка полягає в суперечливому ставленні: з одного боку – "ти вже дорослий, мусиш старанно вчитися, гарно поводитися, самостійно виконувати домашнє завдання", з іншого – "ти ще маленький, вирішувати нічого не можеш, ми краще знаємо, як треба, а твоя справа – слухатися". Як же дитина зможе зрозуміти, доросла вона вже чи ще мала? Тому вона, часто несвідомо, обирає один із доступних методів заявити про себе, свою дорослість – вередувати й заперечувати.
Додає складнощів і новий шкільний колектив, нові правила, обов’язки. Особливо від цього потерпають діти, які не ходили до дитячого садка – чужий дорослий, якого треба слухатися, увага дістається усім учням, а не лише йому, оцінювання тощо. Гордість батьків – розвинуті не за роками діти, які у три роки вчаться читати, а у шість обкладаються енциклопедіями, часто не вміють керувати емоціями, сприймати інших, спілкуватися. Тому уважні батьки мають докладати усіх зусиль, щоби навчити свою дитину відчувати, переживати, розуміти почуття інших. Іноді це важливіше, ніж навчити писати чи рахувати.
Отже, розмовляйте з дитиною, обговорюйте не лише її поведінку чи навчальні успіхи, але й почуття. Нехай знає, що маму може засмутити його погана поведінка, тато –образитися на неввічливе звертання, а у бабусі поганий настрій, бо захворіла її улюблена кицька.
Любов – найкращий вихователь. Додайте своїй дитині впевненості у тому, що ви її любите не за досягнення – оцінки, чемність чи допомогу у хатніх справах, а просто тому, що вона у вас є, що ви разом – сім’я.
фахівець рекомендує
Оксана Пендерецька, Психолог:
- Сприймайте за норму, що поведінка вашої дитини змінюється. Намагайтеся змінюватися разом з нею.
- Вивчайте свою дитину, підтримуйте її, довіряйте – так ви легше пристосуєтеся до нових особливостей її сприйняття, почуттів, поведінки.
- Цікавтеся шкільними справами дитини, колом її спілкування, інтересами.
- Не суперечте самі собі, визначіться, хто ваша дитина – вже доросла чи ще мала.
- Якщо щось забороняєте, то поясніть чому (шкідливо, небезпечно, недоречно); якщо дитина щось має зробити, то аргументуйте (доцільно, корисно).
- Вчіться домовлятися з дитиною, щоби звести до мінімуму необхідність покарання. Але в будь-якому разі покарання не повинно принижувати гідність, обмежувати дитину у задоволенні основних потреб (їжа, прогулянки тощо).
- Підтримуйте дитину, формуйте в неї високу самооцінку і віру у власні сили. Дайте їй можливість здобути не лише досвід перемог, а й досвід невдач, поразок, навчіть сприймати їх спокійно, щоби уникнути психологічних травм у майбутньому.
