Що сниться мамам заробітчан

Чи доводилося вам коли-небудь відправляти листа чи бандероль і потім гадати, з яким обличчям розглядав подарунок отримувач? Чи посміхнувся, що сказав...

А можна підгледіти або сісти одного дня у пузатий мікроавтобус кур’єрської служби "Міст-Експрес" і поїхати селами області, розвозячи разом із її працівниками посилки буковинців-заробітчан своїм рідним. І доки дужі хлопці бадьоро заноситимуть до хати акуратні ящики, подивуватися надісланій із далекої Австралії посилці фантастичної форми (6-метровій пожежній драбині, як з’ясувалося на місці), познайомитися із жінкою, котра здивовано розглядала чергову пластмасову діжку, яку надіслав із далекої Португалії чоловік, а потім гірко розплакалася: "Якби труси надіслав – знала би, що пам’ятає".

Передайте жінці,

що я її люблю і цілую

Найбільше відкриття поїздки – заробітчанки наївно помиляються, коли переживають, що їхні чоловіки розважаються удома з коханками. Більше половини господарів під час вручення бандеролей самовіддано працювали на городі (у стайні, на кухні тощо). Певний відсоток (у цифрах не пишу, щоби не засмучувати особливо депресивних жінок) був напідпитку (Великодньої п’ятниці!). Такі сумували особливо голосно. Один навіть обурено поскаржився: "Краще би гроші надіслала, а не ці фінтіфлюшки!" Інший монотонно розповідав про жіночу підступність: "Обіцяла, що їде на декілька років, аби щось заробити, а усього рік минув – повертається. Ні, ви скажіть – є у людини совість?!"

– Усе добре у мене, – запевнив Сергій із Путили. – Дружина півроку тому поїхала до Америки, а я залишився із сином, вищим за мене. Як мені без жінки? А ви як думаєте? Передайте їй, що люблю її й цілую. Які жінки біля мене?! Ви що? Жінки бігають, коли їм гроші даєш, а я сам світами поїздив – знаю, як вони заробляються. Не дам!...

Заїжджаємо до Вашківців. Доки хлопці п’ють каву, вирішую запитати жінок на пошті, що у них цікавого у селі. Після тужливого перерахування усіх вишивальниць та учительок-краєзнавців кажуть, що більше нічого особливого немає. "Наведіть приклад, що вас цікавить?" Щоби якось наштовхнути народ на нестандартну думку, починаю розповідати про чоловіка, який став батьком у 70 років, та інші небилиці.

– А, то ви би так зразу і сказали, – сміються вродливі жінки. – У нас тут спиртзавод, і ця тема після 40 вже неактуальна. Сам факт виживання сильної половини уже є дивом.

Чоловіки забирають молодих дружин

Заносимо до двору у Путилі гігантський ящик, вщент забитий консервами (судячи зі звуків, що лунають під час руху). Донька отримувача втомлено пояснює, що батько (він же – відправник, він же – отримувач, він же – щасливий заробітчанин, який учора прибув додому) зараз перебуває у сусідів, але "...ми його знайдемо". Нарешті знаходять чоловіка, і ми обережно цікавимося, як це так вийшло, що він сам собі надіслав посилку.

– У літак же це не візьмеш, – терпляче пояснює Олексій. – А що це – яка вам різниця. Накупив собі перед від’їздом з Португалії, що міг. Чотири з половиною роки там працював зварником на автомобільному заводі. Я відробив тут 25 років на комуністів, а тепер працюю на капіталістів. Ставляться там до нас дуже гарно, до речі.

Я приїхав у відпустку. Дружина каже вже не їхати. Раніше мусив їхати – діти вчилися.

Чи сумуємо ми там за дружинами? Молоді – так, а мені вже 53. Чоловіки молодих дружин забирають до себе. Сумують там ті, хто забагато п’є.

Завозимо в одне із сіл Кіцманського району щільно запаковану пластмасову діжку. Господиня у махровому халаті приречено проводить кур’єрів до гаража, вщент забитого такими самими діжками, які з методичною акуратністю маніяка надсилає чоловік із Португалії. Язик не повертається запитати, навіщо сільській людині стільки діжок, але не витримує сама жінка: "Хоч би трусики мені вклав до бочки чи що... Великдень післязавтра, якийсь би мені подарунок передав, щоби зрозуміло було, що пам’ятає мене..."

Діти й матері заробітчан – особлива тема. Перші майже одразу занурюються у бандероль, винурюючи за хвилину із набитим цукерками ротом. Матері – майже весь час плачуть. Діти шлють їм ультрамодні халати та модельне взуття з італій-іспаній. А куди одягнеш це у селі? Складають до шафи.

78-річна Таїсія Лемешева із Путили цілує хлопців-кур’єрів і плаче: вони привезли їй звістку від єдиної доньки з Іспанії. Жінка ніжно погладжує сірий картон обшивки подарунка, біжить за альбомом, щоби показати, яка гарна і розумна її донька, як поважають господарі її в Іспанії...

– Я поховала сина декілька років тому, – розповідає. – Тепер живу серед путильських гір – чекаю на свою доню. Вона за освітою філолог, але змушена була виїхати на заробітки – прибирати. Двох синів вона також забрала до себе. Один із них – хірург-травматолог, а працює на будівництві. Що зробиш?

А що сниться матерям заробітчан, розповіла Олена Лукань з Конятина.

– Діти наші, – посміхнулася вона. – Часом зберемося із односельцями, діти яких за кордоном, і кожен своє оповідає – вже легше. Як молимося – за усіх дітей просимо Бога, бо усім їм нелегко. Два роки не бачити свою дитину – якби хто знав, як це боляче. Надійко, повертайся до мене...