Володарка каменю

Чи чули ви колись про малахітову скриньку? Виявляється, у нашому місті є шматочок казкового зеленого малахіту у природному вигляді. Дивовижна колекція каменю увібрала близько 80 відсотків усіх видів каменю, що існують. Серед них: кварц-волохатик, гірський кришталь, аметисти, чароїт, цілющі яшми, кальцити, янтар, амазоніт, малахіт, нефрит, сталактит, кварц, агат, гранат, мармур і багато інших каменів, частину з яких навіть важко уявити, доки не побачиш.

Майже всі з них Василина Антонова назбирала власноручно у Росії та Україні. Молоток із нержавійки досі зберігається у неї.

Байкальське золото

– Посилена цікавість до каменю у мене з’явилася через колишні хвороби і спеціальну літературу. Маю багато книжок про це. Після того, як я прочитала, яке воно гарне, та ще й народилося мільйони років тому, захопилася колекціонуванням каменю. Варто зазирнути у середину каменю, і ти вже не зможеш відвести від нього погляд. Це така краса, словами не передати!

Деякі з експонатів навіть містять незначну кількість золота. Наприклад, чароїт має невеличкі вкраплення благородного металу. На жаль, на Байкалі його вже майже немає, тому що все переробили і переправили за кордон.

Після Другої світової війни доля закинула Василину Антонову аж у Магадан. Там вона почала хворіти і вже не знала, як вилікуватися, єдине, що їй могли порадити – ходити в гори. Гірське повітря і краєвиди сприяли швидкому одужанню, але Василина не збиралася забувати про свої прогулянки. Брала рюкзак, молоток і "полювала" за каменем неписаної краси. Окрім того, встигла за допомогою каменю і гір перевиховати колишніх забіяк і курців. Після походів у гори вони припиняли бешкетувати і переховуватися у туалетах із цигарками.

Прекрасніші за камінь – тільки рослини

Після роботи інженером у Магадані Василина Дмитрівна повернулася до Чернівців. Вийшла на пенсію. Зібрану у Росії колекцію каменю запакувала у контейнер і відправила його у наше місто разом із речами. Її жвава натура не дозволила просиджувати роки біля телевізора, тож подалася до садівництва на Роші, де обзавелася власною ділянкою землі.

– Тож я мусила запастися літературою із садівництва і почала освоювати ту ділянку, – каже Василина Антонова. – Через це я зв’язалася із ботанічним садом. Я і досі вважаю, що він, його чудові працівники дали мені друге життя. Вони давали мені поради, насіння і адреси, за якими можна було придбати щось рідкісне із рослинного світу.

Як наслідок, екзотична ділянка Василини Антонової на Роші стала природно-заповідним об’єктом під назвою "Василина", ботанічною пам’яткою природи, а також оазою рідкісної та декоративної флори у Чернівцях. Для неї це друге після каменю захоплення, і триває воно вже 23 роки.

Моримуські діаманти

Частина каменю, видобутого Василиною Антоновою, зберігається у музеях Санкт-Петербурга, Києва і Магадана. Організовувала вона великі виставки й у Чернівцях. Однак людей часто цікавила не краса каменю, а його ювелірна цінність.

Звісно, Василина Антонюк збирала не звичайні булижники на берегах річок, а справжні природні шедеври. Як знайти подібне каміння у горах? Спочатку знімається грунт, потім базальт і вже тоді відкривається природний світ каменю. До речі, у колекції нашої героїні є ще й надзвичайний камінь з берегів Дністра, моримуські діаманти з Івано-Франківщини.

Збирати камінь – нелегка робота. Часто доводиться нести повний рюкзак "здобичі" до машини за 20 кілометрів. Але новоспеченого геолога – Василину Дмитрівну – це не лякало. Надихала дивовижна природа Магаданського краю. Влітку там можна подорожувати річкою, закутою у півтораметровий панцир криги, що ніколи не тане. У той самий час на її березі буяє зелень і квітнуть дерева. "Процвітають" там і надокучливі комарі. Від них геологи захищалися спеціальними хустками. Окрім цієї романтики, важливий і сам результат. Інколи камінь вражає своєю незбагненністю. Наприклад, на одному із них, немов гриби, виросли фіолетові кристали різних розмірів. Тільки гриби ростуть кілька днів, а ці кристали – тисячі років. Іноді камінь може відроджуватися. Про це свідчить реальний випадок часів війни. Наглядач одного із радянських музеїв вирішив заховати перед наступом фашистів коштовний камінь і закопав його у землю. Коли після війни розкопали, він вже встиг набути свого природного вигляду.

Камінь-сенсація

Якщо розрізати камінь навпіл, там можуть зустрітися незбагненні малюнки. Василина Дмитрівна показала нам зображення птахів, дельфіна, оленя, метелика, риби і навіть... своє!

– Ось я з рюкзаком іду, – посміхається колекціонерка.

Але трапляються і більш фантастичні збіги. У день відкриття олімпіади 1980 року Василина Дмитрівна із колегами знайшла камінь, усередині якого виявилося зображення факела. А в день польоту Юрія Гагаріна у космос видобули камінь, розпилили його і побачили всередині зоряне небо. У ті часи в Магаданському краї бульдозерист знайшов маленьке мамонтеня. Це була справжня сенсація, адже воно мало такий вигляд, наче жило ще день тому. Неподалік Василина Дмитрівна вела свої розкопки, кожна з яких приносила їй свою маленьку сенсацію.

Зараз наш геолог-любитель вже не ходить у гори, але аура зібраного каменю часто допомагає врятуватися від хвороб. Якщо немає можливості вийти на природу, вона прикладає камінь до щоки і наче знову молодіє.

– Я не знаю цікавішої розваги, ніж піти у гори, – впевнена Василина Антонова. – Навіть старші люди, котрим уже по 70-80 років, йдуть у гори. Тому й ніколи не хворіють!