Про творчу фундацію "Предтеча" в цьому приміському селі знає кожен. А віднедавна про неї довідалися і мешканці Новоселиці, де з неабияким успіхом відбулася виставка робіт молодих іконописців. Хоча буковинські послідовники Андрія Рубльова мають і міжнародний авторитет – їхні твори визнано найкращими в Румунії. На батьківщині, вважає сподвижник цієї справи Степан Пурич, фундація належної державної підтримки не має.

Служив в армії

із сином Володимира Висоцького

Ще змалку Степан Пурич, відвідуючи з батьками церкву, був у захопленні від старовинних ікон. Маючи неабиякі здібності до малювання, хлопець почав відвідувати чернівецьку художню школу, в якій навчався два роки. А потім подався до художнього училища імені Рєпіна в Кишиневі.

– В армії теж потрібні художники, – розповідає Степан. – Під час служби чого тільки не малював, але потяг до іконописання залишився. Армійські будні згадую з вдячністю, адже саме там познайомився з Микитою Висоцьким, сином відомого барда. Служили ми разом в Івано-Франківську, дружили і неодноразово розмовляли про творчі задуми. Микита всіляко заохочував мене до творчості – він, як і його славетний батько, мав неабиякі акторські здібності. Пам’ятаю, як тепло і скромно ми святкували народження його сина Семена, названого на честь дідуся. Давно я не бачив свого армійського друга, але думаю, що влітку навідаюся до нього в Москву у гості, повезу подарунок – ікону.

1990 року здібний художник вступає до художньої академії мистецтв у Бухаресті, де вчиться іконопису у відомих професорів – Григорія Попеску та Штефана Кильці. Водночас із основним навчанням він відвідує церковно-іконописну школу при румунській патріархії. Тут під керівництвом професора Г.Попеску студент Степан Пурич бере участь у розписі монастирів у Римеї та Тисмані. Серед творчих досягнень Степана Пурича – розпис іконостасів у Чернівецькому жіночому монастирі, у церквах Заставни, Хрещатика, Колінківців, Боян, Коровії, у Молдові та Румунії.

Ходив за натхненням на Святу гору в Греції

– Щоби написати ікону, – веде далі Степан, – насамперед потрібно мати липові дошки, які сушаться не менше трьох років. Беремо їх у Красноїльську: купуємо, а дехто, довідавшись, для чого вони, дарує матеріал. Дошки склеюються, після чого на них наноситься льняна паволока за допомогою рибного клею. Такий клей – великий дефіцит, бо виробляється аж у Владивостоку і коштує не менше 50 доларів. Також потрібні натуральна крейда, пігменти, яєчний жовток, який розводиться водою, пивом чи вином. Малюнок наноситься спочатку чорною фарбою, пізніше сусальним золотом. До речі, у білих яєць і білий жовток, який використовується для зображення білих риз святих. Кожна готова ікона освячується священиком.

Знаєте, щоби навчитися іконопису, я навіть побував на горі Афон у Греції. Те, що там побачив, вразило мене до глибини душі. А натхнення отримав на все життя. У своїй творчості дотримуюся візантійського стилю іконопису, який зображає людей, вже освячених святим духом. Він м’який і з великим вмістом духовності.

Навчання у школі "Предтеча" – безкоштовне

– У нас є чимало обдарованої молоді, яка вірить у Бога й має талант до іконописання, – продовжує Степан Пурич. – Зважаючи на це, я й вирішив п’ять років тому створити творчу фундацію під назвою "Предтеча". Нині у нас навчається 15 юнаків і дівчат, хоча були учні й середнього віку. Теоретичний курс для них щоп’ятниці читає моя дружина Дойна, а я разом з іконописцем Володимиром Тимчуком щодня викладаємо практичний предмет. Учні – мешканці навколишніх сіл.

Займаються молоді іконописці в одній з кімнат приватного будинку Степана Пурича. Вихованці художника за заняття не платять жодної копійки, хоча засновник фундації справно сплачує податок. Наразі, за словами Степана, в районі не знають, до кого вона має належати – до райвідділу освіти чи культури. Оця невизначеність і не дозволяє отримати "Предтечі" фінансову чи іншу матеріальну підтримку, приміром, відповідне приміщення чи інвентар. А шкода, адже школа іконопису Степана Пурича стала першою в Україні творчою фундацією в іконописанні. І має неабиякі успіхи. Приміром, два роки поспіль його учні посідають перші місця на міжнародному конкурсі "Ікона очима дітей" в Румунії. Нещодавно ікони "Предтечі" виставлялися у Новоселиці, незабаром відбудеться виставка у румунському генконсульстві у Чернівцях. Аналогічний захід можна було би влаштувати у Виставковій залі художників на вул. І. Франка у Чернівцях чи художньому музеї. Але для цього потрібні відповідні кошти й добра воля керівництва регіональної організації Спілки художників України.

Серед найкращих учнів Степана Пурича – брат і сестра Марчела і Микола Стратійчуки, Віталій Коча з Волоки.

– Щоби займатися іконописом, доїжджаю сюди після школи з Волоки, – розповідає Жоржета Семенюк. – Мені тут подобається, бо відчуваю у цьому будинку якусь незбагненну святість і енергію. Коли приступаємо до роботи, Степан Костянтинович завжди каже: "Покладайтеся не на себе, а на Бога, тоді вам все вдасться!" Звичайно, що треба й на себе покладатися, але головна запорука успіху – це молитва і праця.

А ось Віталій Іванець відвідує заняття вже другий рік, добирається до Магали з Остриці. Про цю школу довідався від сільського священика. Нині цей 20-річний хлопець вже має у своєму творчому доробку ікони Ісуса Христа, Матері Божої, розписував і вівтар. До речі, згідно із церковними канонами, іконописцями можуть бути і жінки, але вони не мають права працювати у вівтарі.

– Я впевнений, що мої учні стануть добрими іконописцями і гідно продовжать традиції Андрія Рубльова, Діонізія, Аліпія Києво-Печерського, – вважає Степан Пурич. – Бо ікона, що далі, тим більше відкриває суттєвіші богословські та символічні значення, приховані у її зображеннях. І завжди супроводжується благочестям.