«На нашому з Лідою весіллі Софія Ротару була свідком»

Чимало сучасних керівників-бізнесменів свою кар’єру розпочинали з рядового працівника. Але дехто з директорів до свого теперішнього становища працював у дуже далекій від бізнесу сфері... Генеральний директор компанії "Мавекс", якій належить торговий центр "Майдан", Сергій Хлябич, він же чоловік однієї з трьох сестер Ротару – Лідії, – у 70-80-х роках був гітаристом, а згодом – художнім керівником відомого чернівецького ансамблю "Черемош".

"Майдан" Софії Ротару не належить

– Коли будувався "Майдан", вам, очевидно, доводилося чути, начебто він належатиме Софії Ротару?

– Так, звичайно, чув такі плітки. А коли Соня приїхала до Чернівців, одразу сказала: "Що ж, показуй мені той магазин, який я начебто побудувала". До речі, можливо, у нас колись з’явиться таки реальний бізнесовий проект. Бо Софія така енергійна й ділова, що може реалізовувати себе не лише на сцені.

– Які у вас зараз стосунки із Софією?

– Надзвичайно теплі і дружні! Ось невдовзі збираємося сім’ями їхати разом відпочивати. Коли Софія буває у Чернівцях, то завжди зупиняється у нашому домі. Тут вона має навіть свою кімнату. І коли сестра дружини гостює у нас, ми дуже гарно проводимо час. Соня – надзвичайна людина.

– Не відчуваєте якогось бар’єра, адже сестра дружини – велика знаменитість?

– Річ у тому, що сама Софія ніколи не встановлювала цього бар’єра.

"Черемош" добре знали у Союзі

– Сергію Борисовичу, зараз ви очолюєте досить відому у місті компанію "Мавекс". Але багато років тому ви, здається, приїхали до Чернівців із зовсім далекою від бізнесу метою?

– Абсолютно правильно! У 1977 році Чернівецька філармонія запросила мене в ансамбль "Черемош" на вакантне місце співака і гітариста водночас. На той час тут, у Чернівцях, працювали музиканти – мої земляки, які і порекомендували мене. А до того у Полтаві я працював у досить відомому ВІА "Краяни".

– Маєте музичну освіту?

– Коли працював у "Краянах", паралельно навчався в Полтавському інженерно-будівельному інституті. Але коли запросили до Чернівців, покинув інститут, бо вирішив, що мені краще грати на гітарі, аніж бути інженером.

– У колектив "Черемошу" ввійшли легко?

– Тоді ансамбль був іще досить "сирий". Але колектив, як і загалом саме місто, дуже сподобався. Мені дали вивчити кілька пісень "Черемошу", прослухали і одразу – на сцену. Ми виступали і в області, і в Україні, навіть бували на Кавказі. Та гастролі і концерти вимагали професійнішого підходу. Тому ми і зайнялися реорганізацією "Черемошу". У 1980 році я став художнім керівником. Незабаром до нас приїхав працювати Олександр Сєров, який згодом став музичним керівником. І в ансамблі розпочалося зовсім інше творче життя. Ми зробили нову концертну програму, взяли до репертуару нові пісні. І вже буквально за місяць-два нам почали надходити запрошення виступити навіть у Москві. Ліда і Ауріка були "родзинкою" колективу, їх добре знали у колишньому Союзі. І коли "Черемош" давав концерти, акцент робили саме на цей дует. Через наш колектив пройшли Іво Бобул, Павло і Світлана Дворські, Орест Хома.

Сєров складний,

але талановитий

– Вам подобалося те музичне чернівецьке життя, в якому опинилися?

– Звичайно! Деякі артисти часто скаржаться, що їх втомлюють концерти і прихильники. Це все дуже правильно. Але лише до того часу, доки вже немає ні концертів, ні гастролей, ні прихильників. Тому роки, проведені у "Черемоші", безсумнівно, найкращі. Крім того, мені дуже подобалася робота художнього керівника. Незважаючи на те, що це було важко – шукати репертуар, відповідати за гастролі, за дисципліну в колективі, залагоджувати різні непорозуміння… Адже артисти, як діти.

– Як вам працювалося із Сєровим? Кажуть, у нього дуже складний характер.

– Так, він складна, але дуже талановита людина. І як музикант, і як аранжувальник. А щодо важкого характеру, то, гадаю, у кожної творчої людини він нелегкий. Але нічого, спільну мову із Сєровим ми знаходили.

З батьками дружини не було непорозумінь

– Як ви познайомилися зі своєю дружиною?

– Коли я прийшов у "Черемош", побачив Ліду якось у філармонії. Побачив і, як кажуть, усе зрозумів... Невдовзі після нашого знайомства її теж запросили працювати в ансамбль. А у 1979 році ми одружилися.

– На той час Софія Ротару була вже досить популярною. Ви знали, що Ліда – її сестра?

– Спочатку – ні.

– А як вас прийняли батьки дружини у Маршинцях?

– Дуже добре! Люди вони були хороші, і у стосунках з ними у мене ніколи не виникло непорозумінь. Проблема була лише у тому, що розмовляли вони переважно молдавською мовою, якої я спочатку майже не розумів.

– А коли познайомилися із Софією Ротару?

– Невдовзі після знайомства зі своєю майбутньою дружиною. А на нашому з Лідою весіллі Соня була свідком.

Бував і на закордонних заробітках

– Як же сталося так, що після стількох років професійного сценічного життя "Черемош" припинив існування?

– Можна сказати, що "Черемош" умовно трансформувався в ансамбль "Червона рута". Сталося ось що. Наприкінці 80-х ансамбль "Червона рута" розпався, і Софія зателефонувала мені та попросила, щоби музиканти "Черемошу" акомпонували їй під час гастролей до Австралії та Ізраїлю. Я, звісно, погодився. Ми швидко зібралися і поїхали на репетиції до Ялти. А вже після повернення з-за кордону "Черемош" почав працювати в одній концертній програмі із Софією Ротару. Тобто у першій частині програми співали Ліда з братом Євгеном (оскільки Ауріка тоді народила дитину), а вже потім на сцену виходила Софія. Крім того, Ліда підспівувала і сестрі. Таким ось чином ми працювали шість років. Потім, у 1990 році, дружина народила дитину, а я ще рік виступав з колективом.

– А незабаром і ви покинули сцену?

– Просто уявіть собі: дружина вдома сама з маленькою дитиною, а чоловік у цей час їздить із концертами. Я просто не міг вчинити інакше, ніж повернутися до Чернівців.

– Коли повернулися до Чернівців, чим тут зайнялися?

– Спочатку було дуже важко, адже життя повернуло в цілком інший бік. Але треба було шукати свою роботу. І я, як і більшість людей, спробував тоді заробляти за кордоном, інколи дуже тяжко. Потім була робота у фірмі "Райс", згодом зайнявся нафтобізнесом. А вже у 1997 році мої товариші запропонували відкрити у Чернівцях фірму "Мавекс". А рік тому відкрили ще й торговельний центр "Майдан". Мріємо про інші нові об’єкти у місті. Якось мені пропонували переїхати звідси, але ж Чернівці вже стали моїм домом.

– Співробітники та партнери знають про ваше музичне минуле?

– Звичайно, багато хто знає. А ось нещодавно, на 50-річчя, дружина зробила мені приємний сюрприз – невеликий відеофільм про наше сценічне життя. Для багатьох компаньйонів, які знали мене лише як керівника фірми, це було відкриттям. Вони навіть пожартували: "Тепер ми будемо змушувати тебе і співати на наших нарадах".

– Незважаючи на те, що займаєтеся бізнесом, у душі залишилися музикантом?

– Мабуть, лише у душі. Щоправда, інколи вдома можу пограти на гітарі, а дружина заспівати. І тоді донька Соня у захваті від нашого дуету.

– Ким би ви хотіли бачити доньку?

– Ми з дружиною ні до чого її не схиляємо. Так, вона гарно співає, але співачкою стати не мріє. Зараз Соня закінчує 9-й клас.