Простенький ритм, лаконічні фрази і вчасна поява перед багатомільйонною слухацькою аудиторією зробили гурт "Гринджоли" улюбленцями нації. У буремні часи революції хлопці на кілька годин замурувалися у своїй студії в Івано-Франківську і написали шедевр а ля Че Гевара. Сайти, на котрих було виставлено пісню "Разом нас багато!", "ламалися" зі швидкістю світла. Просто не витримували сотень тисяч візитів за день.

Випередили Ані Лорак в останній момент

А минулої неділі обривалися телефони під час голосування за участь "Гринджолів" у 50-му "Євробаченні". Фантастичним чином хлопці випередили безперечну фаворитку Ані Лорак. Чим не привід для зустрічі?

– Групу "Гринджоли" помітили ще 1998 року на фестивалі "Майбутнє України", а потім ви затихли, і вас ніде не бачили. Як вам вдалося не розчаруватися у музиці і дочекатися моменту слави?

– А ми ніколи ні в чому не розчаровувалися. Ми завжди працювали і гадки не мали полишати творчість. Музика займає більшу частину нашого життя, тому нас не може засмутити якась дрібна невдача. Щоби там не сталося, ми все одно будемо з музикою. Ну й що, що ми були невідомими? Це доля багатьох периферійних команд, які не живуть у центрі України, не мають доступу до засобів масової інформації і поняття "зеленого" не мають, як свої пісні можна розповсюдити по радіостанціях. Перед своїми поїздками до Києва ми не знали про існування компанії ФДР, котра дуже цікавиться якісною українською музикою. І якби ми постійно не працювали над своєю майстерністю, у нас би не залишилося жодних шансів. Ми назбирали грошей і створили власну студію. Якби не це, не було б і нашої творчої перемоги.

Поляки переспівали,

а росіяни вкрали

– Як народилася пісня "Разом нас багато!"?

– Це сталося на другий день "помаранчевої революції". Першого дня ми вийшли на Майдан разом з усіма іванофранківцями, співаючи свої пісні. А потім виникла ідея заспівати щось свіже, щоби люди могли підхопити слова і заспівати з нами. Ніхто не планував, що з неї вийде щось надзвичайне. Хотілося просто написати річ, яка би підбадьорювала франківчан два-три дні. Колеги з радіо "Західний полюс" виставили цю пісню в Інтернет, і люди почали її скачувати. Через кілька годин "Разом нас багато!" співала вся Україна, і не тільки!

– Раптова слава не шокувала?

– Раніше ми навіть у рокерських тусовках не світилися. Хіба що допомагали місцевим рокерам записувати альбоми. "Гринджоли" більше подібні до попсової команди, тому виступали хіба що на Днях міста. Але до раптової популярності поставилися досить виважено. Ми пишаємося своїм контрактом з Universal, одначе не хапалися за нього одразу. Адже прагнули якнайкращих умов, щоби все не закінчилося однією піснею. Хочеться, щоби люди почули ще й інші речі "Гринджолів". Сподіваємося, що з цього вийде щось непогане.

– Ви поінформовані, що вашу пісню переспівали у Польщі і Росії?

– Так! Але між поляками і росіянами є різниця. Поляки одразу все узаконили – передзвонили, домовилися. А в Росії хлопці просто зробили собі піар, вкравши нашу пісню. Ми надибали в Інтернеті інформацію про них. Це три "брати-акробати" з Воронежа. На жаль, від нашої пісні нічого не залишилося: вони повністю "передерли" нашу музику і "навісили" на неї російськомовний текст революційного змісту. Це, звичайно, непогано, проте бажано, щоби все відбувалося цивілізовано. Щоби люди хоча б запитали: "Можна?". Є певні норми поведінки. Окрім того, є й англомовна версія "Разом нас багато!". Її співають якісь українські емігранти. Дуже хочеться із ними поспілкуватися.

– Головний "викрадач пісень" на російській естраді...

– Кіркоров?

– Мабуть...

– Ми тільки чекаємо, щоби він заспівав нашу пісню. Тому що це реальна людина, за рахунок якої можна зняти чудовий кліп у Бондарчука. Хай тільки заспіває! (Сміються, потирають руки – ред.)

Образливо,

що гринджолами

не користувалися

– У фіналі відбірного туру на "Євробачення" за вас проголосувало понад дві тисячі людей. Гадаєте, причиною є ваша творчість чи статус героїв революції?

– Народ сам вибирає того артиста, якого він хоче бачити на "Євробаченні". За три дні до фіналу нам зателефонували і запропонували взяти участь у конкурсі. Ми подумали і сказали: "А чому б ні?" Було зовсім невідомо – пройдемо ми чи ні, але відмовлятися і ховатися не збиралися. Що було робити – відпиратися і кричати: "Ні-ні! Ми не хочемо!"?

Чи переможе Україна в "Євробаченні" – це вже неважливо. Головне, щоби "Євробачення" показало справжнє обличчя України, її справжній стан: чим живе ця держава, яку музику слухає її народ. А далі видно буде.

– Звідки у вас любов до гринджолів? Що змусило взяти таку назву?

– Це дивна історія. Донька Романа Каліна вчилася у першому класі, і він з нею переглядав буквар. На останній сторінці побачив роз’яснення незрозумілих слів. Гринджоли – це ж діалектне слово, тому поруч було вказано, що то санчата. На нього це так вплинуло, що він написав пісню про гринджоли. Її виконувала наша група "Нема Марлі". Ми грали там на басі і гітарі, а потім вирішили створити власний проект. Подумали-подумали і сказали собі: "А чому б нам не назватися "Гринджолами"?" І та пісня пішла з нами, як паровоз. Слово дуже класне і оригінальне. У ньому поєднується кілька важливих фішок. Одразу зрозуміло, звідкіля ці хлопці, також ясно, що вони співають не традиційну музику, а щось оригінальне. Це ще й своєрідна гра слів. Якщо перекласти англійською GreenJolly, то це зелені і веселі. Коли пам’ятаєш, то у нас ще на "Майбутньому України" був жовтий костюм, якісь яскраві зелені кольори... Спеціально купили собі зелену гітару, щоби якось підкреслити свій імідж. Загалом цікаво дарувати людям нові слова, які вже начебто існують, але про них майже ніхто не знає. А це несправедливо, адже ними можна користуватися. Нещодавно ми були у товариша на дні народження, подарували йому великі дерев’яні санчата і сказали: "Ми тобі даруємо гринджоли!" Було дуже приємно і весело.

Тішить, що дружини нас терплять

– Ви хоч усвідомлюєте, як багато зробили для перемоги "помаранчів"?

– Нам, звичайно, приємно, що пісня "Разом нас багато" підтримала дух народу, її підхопив весь Майдан. Але немає такого відчуття, що ми вчинили щось героїчне. Немає бажання бити кулаком у груди і кричати: "Подивіться, ми створили щось неповторне!" "Гринджоли" опинилися у потрібному місці у потрібний час, заспівали ті слова, котрі були потрібними.

– Дружини пишаються вами?

– Сподіваємося, вони пишаються нами і робитимуть це надалі. Як не крути, зараз настали важкі часи, адже доводиться постійно перебувати у дорозі. Не стомимося дякувати їм за те, що терплять нас. А діти вже звикають, що татків немає вдома.

ДОСЬЄ "МБ"

Роман Калін та Роман Костюк на початку 90-х стали учасниками гурту "Нема Марлі". У 1997 році хлопці вирішили створити власний колектив, назвавши його діалектним означенням гуцульських саней ("Гринджоли"). Спочатку гурт грав реггі. З цим репертуаром протягом 1998-1999 років посідав другі місця на фестивалях "Майбутнє України", "Мелодія", "Перлини сезону". Після цього хлопці перейшли на різнопланову музику – від ліричного попсу до хіп-хопу. Чотири роки тому облаштували власну студію звукозапису і почали заробляти на хліб. Калін виховує 14-річну доньку, Костюк – 3-річного сина. Тепер у хлопців насичений гастрольний графік. Днями навіть стався курйоз. Треба було виступати у Сумах, а тут Президент України того ж дня вирішив нагородити хлопців орденом. Довелося "роздвоюватися": один Роман залишився у Києві, інший – поїхав на концерт.