«Міг би заспівати й з «Віа Грою»

Одразу декілька визначних подій сталися у житті відомого співака Павла Дворського за минулий рік. Він заспівав …італійською і випустив з цієї нагоди диск, вкотре став лауреатом фестивалю "Шлягер року-2004".

Не бракує новин і в особистому житті: старший син Павло закінчив хорово-диригентський факультет чернівецького музучилища, тішать рідні та близькі, які живуть у Ленківцях, а також – улюблена теща, яка живе у Коломиї. До речі, Павло Дворський нарешті вирішив розповісти громадськості про те, як улюблена теща шукала його з міліцією (Улюблений зять у цей час співав дуетом з Іво Бобулом пісню "Місячна дорога" на балконі квартири тренера команди "Буковина", – прим. ред).

– Минулого року ви випустили два диски, заспівали італійською. Чим ще запам’ятався 2004 рік?

– Для мене 2004 рік був щасливим. Найбільше щастя – що народ пробудився, зрозумів, що волю слід здобувати, а не випрошувати.

У дні "помаранчевої революції" збувалися ті слова, які ми писали з Миколою Бакаєм ще 14-16 років тому. 1992 року я вперше в Америці заспівав пісню "Не даймо себе обдурити", де йдеться про те, що "нас нині ділять на Захід і Схід, стараються усе очорнити, а серце і душу ділити не слід – ми роду козацького діти".

Коли на початку 90-х я співав на фестивалях "Доля" ці пісні, то деякі наші композитори та співаки підсміювалися у залі: "Що він там співає? У нас же є незалежна Україна…". А у 1997 році у "Бульварі" одна відома співачка, не буду називати її з огляду на поважний вік, казала: "Ну скільки вже Павло Дворський може співати про свою любов до України – ось "Горнусь до тебе" і "Товариство моє..." А я, як мої друзі-поети, як Ліна Костенко, Микола Бакай, Богдан Гура, розумів і відчував трохи далі. Нової України не було!

Приємно відчувати, що ті пісні засівали у душах людей гарні почуття. Зараз ці пісні зазвучали по-новому.

У 2004 році виповнилося 20 років пісні "Смерекова хата". У газеті "Порадниця" ми навіть оголосили конкурс на кращий лист-спогад про цю пісню. Отримали тисячі листів!

Минулого року я втретє побував на концертах в Італії, присвячених Дню матері. Я привіз туди свій перший італійський альбом "Канцоні ді пасьйоне" ("Пристрасна любов"). Сюди увійшли 10 неаполітанських пісень й одна моя – авторська "Ніхто так не любив", яку ми написали з поетом Миколою Бучком. Італійський текст написала італійська поетеса Даніела Агостінеллі. Пісня дуже сподобалася італійцям. А вже зараз пісні "Срібні очі", "Мама Марія", "Нехай тобі розкаже дощ" співаються українською та італійською мовами.

Після приїзду з Італії ми випустили альбом "Смерекова хата". Сюди увійшли давні пісні у новій інтерпретації, наприклад, з дитячим хором. Уперше записано нові пісні – "Молитва", "Святий оберіг", "Україна і ти", "Пісня Назарія". Цей альбом я присвятив пам’яті Миколи Бакая – справжнього патріота України.

11 грудня у Національному Палаці "Україна" на "Шлягері року-2004" наша пісня з Тамарою Севернюк "Святий оберіг" стала лауреатом. До речі, уперше я заспівав її у Римі після благословіння блаженнійшого патріарха греко-католицької церкви Любомира Гузара. Перед концертом я зізнався кардиналові, що дуже хвилююся, бо зараз буду вперше співати пісню. Він узяв мою руку, потримав і сказав: "Ви побачите, що вам дуже легко і гарно піде ця пісня". Так і сталося: вже з другого куплета тисячі людей підхопили пісню за мною.

Працюю далі над новими піснями. Зараз маю нові вірші Олега Орача, Тамари Севернюк, Галини Калюжної, Віктора Герасименка, Михайла Ткача, Ігоря Маковійчука.

Мій старший син Павло закінчив хорово-диригентський факультет чернівецького музучилища. До речі, він займається у педагога Сільви Йосипівни Максименко, яка 30 років тому навчала мене вокалу. Зараз він навчається по цьому ж класу. Співає арії, народні пісні – вивчає батьківський репертуар. Я дуже щасливий з цього!

На деякі концерти беру своїх синів. Підтягується і менший син – 14-річний В’ячеслав. У нього зараз закінчується мутація голосу, і я сподіваюся, що ми будемо співати утрьох.

– Сини слухають різну музику, напевно, не лише татову?

– Звичайно. З їхньої кімнати я чую і Паваротті, і Стінга, і Баскова. Слухають музику революції. Пісня "Нас багато, і нас не подолати" під час "помаранчевої революції" лунала у домі ледь не цілодобово. Під нашими вікнами був мітинг, то вони ставили на вікно колонки і на всю площу лунало "Нас багато..."

Звичайно, діти слухають різну музику, але я переконаний, що сини зупиняться на тому, що справжнє.

"Теща вийшла на балкон і сказала усе, що про мене думає"

– Сучасні зірки естради часто вдаються до скандалів, щоби привернути до себе увагу. А у вас були у житті моменти, коли хотілося щось зробити неправильно – напитися тощо?

– Спеціально для реклами я би ніколи не робив такого. Життя таке насичене, що, можливо, десь міг трохи більше випити. Але у мене є від батька, матері мудрі слова – "не осором свою родину, не підстав рідних, батьків". Розумієте, це весь час у мені! Хоча, як кажуть, святі лише на небі. Ми усі робимо помилки. Я би не сказав, що я такий тихий. Можу і вибухнути. Наприклад, у спортивному залі в азарті. Але у жодному разі не лайливими словами.

– Шанувальники і шанувальниці творчості не докучають?

– Я дуже спокійно до цього ставлюся. Навіть якщо підходить п’яний чоловік на вулиці і щось каже, я йому потисну руку і подякую. Якщо підходить старенька бабуся чи молода людина – також. Підходять і бомжі – дякують за пісню. Я тисну руку тій людині й даю надію, що треба жити.

У жодному разі співак не повинен опускатися до того, щоби їздити лише у машині й спостерігати за людьми крізь скло. Мені не треба охоронців, як чинять деякі наші співаки. Від кого охоронятися? Ти ж йдеш співати для людей, а не для інопланетян. Так, хтось темпераментніший смикне тебе й залишить слід на білосніжному строї. То нічого – пошиєш новий або здаси до американської хімчистки.

Звичайно, телефонують жінки, навіть із-за кордону. Делікатно пояснюю, що у мене сім’я. Якщо людина любить – це чудово. Часом відповім, побажаю знайти своє кохання.

Чи ревнує дружина? Якби вона не працювала зі мною 5 років у "Смерічці", то, мабуть, цього би не витримала. Така у мене професія.

– Ширяться чутки, що напередодні Нового року у Павла Дворського вкрали машину…

– Не у мене, а у мого сина Павла Павловича. Він закінчив автошколу, дуже хотів мати свій автомобіль. Він зі мною працював, заробив трохи, а потім склалися з друзями і купили машину. Поїздив тиждень, і її …вкрали. Міліція шукає. Обіцяє знайти, але що вдієш... Колись у місті вкрали престижний ВМW у генерала Короля – так і не знайшли.

– То у вас також вкрали суперBMW?

– Ні (сміється, – прим. ред.). Не буду називати модель (ще підозріліше сміється, – прим. ред.), але вкрали. Нічого, заробить – купимо ще. Будемо вже берегти, бо трапилося так, що машина не заводилася, і її залишили на дорозі у місті. Але, напевно, хтось таки зумів її завести.

– Ваші рідні живуть у Ленківцях. Чи копаєте ви город, коли приїжджаєте до них навесні?

– Город не копаю, але разом садимо картоплю, кукурудзу. Копаємо картоплю, збираємо кукурудзу, зриваємо виноград.

У нас дуже дружна родина. Мої сестри, які живуть у Ленківцях, Віра та Лариса, їхні діти, онуки – дуже гарні та щирі люди. На усі свята ми разом: батько бере тульську гармошку, й ми співаємо. Це мене дуже тримає на цьому світі.

– А теща у вас є?

– Є!!! Вона мене любить, але були моменти, коли я їздив часто на гастролі, вона допомагала Світлані… Щоправда, часом я був винен. Іноді йшов у справах й не встигав зателефонувати або телефон не працював. Якось мене не було до 4-5 ранку, й уся міліція Чернівців мене шукала. Теща викликала. А виявляється, що ми тоді з Іво Бобулом вітали команду "Буковина", готували емоційно до майбутніх вирішальних поєдинків й затрималися. Потім пішли до тренера Валерія Богуславського, який жив по сусідству з нашим будинком на Бульварі. О 4-й ночі нам з Бобулом захотілося заспівати, ми вийшли й заспівали. А теща почула!!! Вона вийшла на балкон і сказала усе, що думає про свого зятя! Потім порозумілися.

Звичайно, я їй дуже вдячний за свою дружину Світлану, допомогу у вихованні синів Павлика і В’ячеслава. У неї дуже складна доля: її вивезли під час війни до Німеччини. Зараз вона живе у Коломиї.

"Я не можу втрачати друзів через інші погляди"

– Нещодавно, в інтерв’ю "Обкомові" Олег Скрипка сказав, що якби він став міністром культури, то "відмінив би усі звання "антинародних" артистів, щоби не дискредитувати звання народного артиста України. Тому що більшість звань було куплено за гроші". Як ви ставитеся до таких слів?

– До Скрипки ставлюся гарно – у нього неординарна, самобутня музика. Можливо, про когось він може таке казати, а про тих людей, які щиро працювали… Вважаю, що він зайшов дуже далеко. Нехай трохи подивиться на себе збоку, подумає про справжніх народних артистів. Так, у мене також були певні думки, коли за місяць російському виконавцю присвоюють звання. Але до чого тут такі люди, як Назарій Яремчук, Віктор Морозов, Василь Зінкевич та інші?

Це несерйозна розмова. Серйозно, що люди тебе або слухають, або ні. Мені здається, що він не буде міністром культури. Він мусить співати, бо це йому непогано вдається у своєму жанрі.

– Чи не розділила вас "помаранчева революція" з Іво Бобулом та ще деякими співаками? Адже вони дотримуються інших поглядів, аніж ви, й не відмовляються від них.

– Абсолютно ні. Вважаю, що він має право говорити прямо про свою позицію. У демократичній державі так має бути. Інша річ, якби він був довіреною особою, а потім почав би виправдовуватися.

Я його поважаю як співака, земляка. Я не можу втрачати своїх друзів через те, що у них дещо інші погляди.

– Чи заспівали би ви з "ВІА Грою", як практикують деякі наші співаки?

– Міг би заспівати й з "ВіаГ рою". Усе залежить від того, яким буде спільний проект. Щоби донести до людей певну ідею.

Лише би попросив, щоби спідниці вони вдягали трохи довші, аби не перетворювати виступ на еротичне шоу (сміється, – прим. ред).