"№11, Патрісія Каас, 10 років, пісня "Про сонечко" – так було записано у програмі конкурсу юних талантів у шахтарському містечку Форбак у Лотарингії, неподалік від кордону Франції та Німеччини в 1977 році. Але на сцені замість очікуваної дівчинки у мереживах глядачі побачили чортеня з трохи нахабною посмішкою, у смугастих штанах та гігантському кашкеті а-ля Гаврош. Замість солодкої пісні "Про сонечко" це чортеня хриплуватим, чуттєвим голосом заспівало німецькою легендарний шлягер "Лілі Марлен". Це був фурор. Потім – Париж, концерти, її перший альбом "Мадемуазель співає блюз" став спочатку "золотим", потім "платиновим", а згодом і взагалі "діамантовим". Так маленький горобчик на ім’я Патрісія Каас перетворився на королеву французького шансону, популярну в усьому світі.Тепер вона приїхала в Україну, щоби презентувати свій останній альбом Sexe fort.
Сексуальність –
це жіноча перевага
– Назву вашого альбому, з одного боку, можна трактувати як "сильна стать" – жінка володіє величезною силою. З іншого боку, Sexe fort перекладається і як "сила сексу" – така інтерпретація підкреслює роль сексапільності як важливого атрибуту жінки.
– Цілком згідна з першим трактуванням. Мені хотілося знайти для альбому таку назву, яка б відображала різні аспекти жіночої натури, але не була би пов’язана із фемінізмом. Хотілося показати більшість емоцій, які дрімають у жінці. І водночас підкреслити силу, яку випромінює жінка.
Для мене жіночність – це один з найцінніших подарунків природи. Але я так само високо ціную і свою внутрішню силу, яка дозволяє мені бути незалежною, самостійно приймати рішення. Навіть коли трапляються хвилини слабкості, сила завжди в мені і дозволяє вижити.
Згідна, що сексуальність – це велика перевага жінки. Часи змінилися. У стосунках із чоловіками саме жінки приймають найважливіші рішення. Але є й інший бік цієї медалі, адже жінки отримали свободу у виборі чоловіків. Тепер жінка може не чекати, коли чоловік зробить перший крок, а може сама перейняти ініціативу. Найчастіше вона досягає успіху, бо її сексуальна чарівність переважає подібні чоловічі якості.
– Ваші фото для альбому Sexe fort дуже сексуальні...
– Коли я відважилася на цю фотосесію і розмовляла з фотографом про задум, слово "сексі" не прозвучало жодного разу. Я не люблю цього слова, воно якесь штучне.
Альбом Sexe fort – загалом як суперечлива жіноча натура, де слабкість поєднується із силою та самовпевненістю. Наші характери подібні, і я хотіла, щоби фотографії відображали цю схожість. На цих знімках є багато оголеності, але все це уособлює чистоту та чуттєвість, а не просто секс.
Ми живемо у світі, коли значно більше, ніж будь-коли, дозволено відвертість. Чому б цим не скористатися? Мені 37 років, і я відчуваю, що виглядаю зараз краще, ніж раніше. Однак найбільший комплімент для мене – доброзичливе ставлення інших жінок до тих фото.
На них дуже помітна двозначність натури. Вони дуже точно показують мій характер і всі суперечливі емоції, які в мені дрімають. З одного боку, я дуже невпевнена, несмілива, мене легко налякати. З іншого – я знаю, чого хочу, і не боюся домагатися цього.
– Ваш новий альбом починається з композиції "Куди поділися чоловіки?". Що ж відбулося зі справжніми чоловіками?
– Справді, ця пісня із подвійним значенням. Я скористалася тим, що французькою les hommes – це і "чоловіки", і "люди". Таким чином, у назві пісні закладено питання: "Хто ті люди, які приймають сьогодні рішення, доленосні для цього світу?". А оскільки я жінка, то назву можна трактувати як виклик чоловічому світу. Чоловіки зараз дедалі частіше стають заручниками своїх побоювань і страхів. Світ змінюється. І чоловіки відчувають, що вони мусять пристосовуватися до нових очікувань, до нової дійсності. Але не завжди їм це вдається, та й вони не отримують великого задоволення від цього процесу. І потроху перестають бути природними, самими собою.
Не страждаю
через самотність
– Багато хто з жінок вважає, що справжню красу визначає не тільке гарненьке личко, але й зрілість, набута завдяки життєвому досвіду.
– Згідна. Наприклад, коли я була молодшою, то не вважала себе красунею, особливо коли порівнювала себе із дівчатами свого віку. Сьогодні ж я знаходжу своє місце серед інших жінок. Я краще пізнала саму себе. Стала зовсім іншою. Інакше посміхаюся, інакше розмовляю, змогла більше дати іншим, тому що нарешті сприйняла себе такою, якою я є.
Сьогодні моя найбільша слабкість – це недостатня віра у свої здібності. Але чим краще пізнаю себе, тим успішніше розв’язую цю проблему.
– Кілька років тому в пресі була чутка, ніби Патрісія Каас втратила свій яскравий, глибокий голос. У вас справді були якісь проблеми?
– Та що ви! Нічого такого не було. Можливо, це було пов’язано зі зйомками картини Клода Лелюша "А тепер... пані та панове". Я там грала джазову співачку – втомлену жінку у відчаї, яка втратила віру у свій талант, у кохання і в людей. Під час роботи над картиною я не випустила жодного альбому.
– Багато хто вважає, що у фільмі ви зіграли саму себе, поділилися болем самотності та відсутності поруч коханого чоловіка. Навіть порівнювали вас із Едіт Піаф, у якої особисте життя склалося не зовсім вдало...
– Ви хочете запитати, чи вийшла я заміж? Ні, я досі незаміжня, і у мене поки що немає дітей. Але це не означає, що я не хочу їх мати у майбутньому. І я жодним чином не страждаю через самотність, хоча зараз у мене і немає постійного друга. Іноді мені хочеться бути зовсім на самоті. Навколо мене багато людей, безперечно, це дає величезний заряд енергії. Але для того, щоби подумати про життя серйозно, треба залишитися наодинці із собою.
У мене є вірний давній друг. Це мальтійська болонка Текілла. Її мені подарував Клод Лелюш після зйомок фільму.
Я дуже цікавлюся модою і захоплено ходжу магазинами одягу. Як, напевно, будь-яка жінка.
